Читать «Україна масонська» онлайн - страница 163

Ще на початку лiта 1917 р. масонський емiсар з Петрограда – князь Д. Урусов (мiнiстр внутрiшнiх справ Росiї) вмовляв дiячiв Центральної Ради зачекати з «нацiональними вимогами» до початку Установчих зборiв. Проте сам М. Грушевський влiтку 1917 р. ще не уособлював «радикальної«лiнiї в Центральнiй Радi. Вiн, скорiше, стримував найнетерплячiших з табору «самостiйникiв» i українських есерiв. Другий Унiверсал Центральної Ради став компромiсом мiж групою Грушевського i росiйським масонським центром.

Наприкiнцi червня 1917 р. Центральна Рада проголосила про створення уряду В. Винниченка (крайової виконавчої влади) – Генерального секретарiату, що викликало шквал обурення у Петроградi. В першому урядi з 12 членiв було як мiнiмум п'ять масонiв (С. Петлюра, В. Садовський, А. Зарубiн, А. Шульгiн, П. Стебницький) i ще один член уряду Б. Мартос – можливий масон. До Києва термiново вiдрядили членiв Тимчасового уряду О. Керенського, М. Терещенка, I. Церетелi (всi масони). I. Церетелi пiдкреслював, що в стосунках Тимчасового уряду та Центральної Ради є лише «один неприйнятний момент – самостiйне проголошення крайової влади…», i Тимчасовий уряд погодиться на державну автономiю України лише у випадку, якщо її будуть затверджувати Установчi збори.

У серединi серпня 1917 р. Тимчасовий уряд сподiвався поставити в Українi замiсть «самостiйного» немасона Володимира Винниченка соцiалiста-федералiста i масона Дмитра Дорошенка, який вже «лояльно» спiвпрацював з Тимчасовим урядом як крайовий комiсар Галицiї та Буковини (Д. Дорошенко надав список нового кабiнету мiнiстрiв, де з десяти членiв уряду було вже сiм масонiв: Д. Дорошенко, А. Зарубiн, А. Шульгiн, М. Туган-Барановський, Ф. Штейнгель, П. Стебницький, А. Лотоцький). Але через кризу в Центральнiй Радi цей уряд так i не приступив до роботи. В Малiй Радi (Президiї Центральної Ради) у серпнi 1917 р. було як мiнiмум одинадцать масонiв: М. Грушевський, М. Василенко, Л. Чикаленко, А. Никовський, Iоселевич, М. Матушевський, А. Зарубiн, М. Зiльберфарб, Д. Одинець, В. Садовський, А. Яковлєв…

У серпнi 1917 р. масонство Росiйської республiки зазнало структурної кризи, пов'язаної з виступом проти уряду головнокомандувача росiйської армiї Л. Корнiлова. В «корнiлiвськiй iнтризi» були помiченi масони Савенков i Кримов. Причому частина масонiв вiдчувала симпатiї до генерала Корнiлова як єдиної «сильної особистостi», здатної вiдвернути «революцiйний хаос». Розкол столичного масонства поширився i на мiсцевi структури… Так звана корнiлiвська змова нанесла нищiвного удару масонству, роздiливши масонiв на прихильникiв «тимчасової«воєнної диктатури та прихильникiв «широкої коалiцiї«i Тимчасового уряду. У серпнi 1917 р. у зв'язку з великою завантаженiстю роботою прем'єр-мiнiстра О. Керенський залишив пост Генсека Верховної Ради Великого Сходу народiв Росiї, передав кермо правлiння масонством А. Гальперiну (керуючий справами кабiнету мiнiстрiв). Вибори до рад у серпнi 1917 р. раптово закiнчилися перемогою бiльшовикiв i есерiв. У вереснi-листопадi 1917 р. масони втрачають прiоритетний вплив на мiсцеву полiтику. Втрачає свою «революцiйну харизму» й Олександр Керенський.