Читать «Україна масонська» онлайн - страница 152

Iнодi в лiтературi наводять iмена бiльшовикiв, якi входили до масонських лож до 1917 р. Так, часто вказують на бiльшовикiв Володимира Затонського i Християна Раковського. Однак Володимир Затонський (майбутнiй «червоний мiнiстр» у радянському урядi України) був до 1917 р. меншовиком i як такий навiдувався до київської масонської ложi. У 1912 р. В. Затонський викладав фiзику в Київському полiтехнiчному iнститутi. Тiльки наприкiнцi 1917 р. В. Затонський став не просто бiльшовиком, а вiдразу головою Київського комiтету РСДРП(б), лiдером повстання в Києвi. Його обрали народним секретарем освiти Радянської України (у 1918 р. – обраний головою ВУЦВК, членом уряду Радянської України). У 1920 р. вiн став головою Галiцiйського ревкому, у 1923-1924 рр. i 1933-1937 рр. – наркомом освiти УРСР. З 1925 р. вiн – секретар ЦК, у 1927-1933 рр. – голова ЦК КП(б)У, нарком Робiтничо-селянської iнспекцiї (РСI), з 1933 р. – кандидат в члени ЦК ВКП(б).

У 1938 р. В. Затонського розстрiляли.

Християн Раковський до початку 1918 р. не був бiльшовиком, а вважався «мiжнародним лiвим соцiал-демократом». Скорiше за все вiн був масоном зарубiжної структури лож Румунiї (?), Францiї (?), але перейшовши на службу до бiльшовикiв у 1918 р., розiрвав стосунки з мiжнародною масонерiєю та став «твердокам'яним» бiльшовиком, очолював уряд Радянської України з сiчня 1919 р. до червня 1923 р. (з перервами).

Можемо зробити висновок, що в Києвi «набiр» до масонських лож Великого Сходу йшов такими каналами: старi шотландськi масони; члени опозицiйних лiберальних i соцiалiстичних партiй; коло адвокатiв-юристiв; коло журналiстiв демократичних видань; викладачi Київського унiверситету Святого Володимира, Київського Полiтехнiчного iнституту iмператора Олександра Другого, iнших навчальних закладiв; активiсти земських органiзацiй i мiського самоуправлiння, громадськi дiячi…

До масонських лож активно приймали «володарiв думок»: громадських дiячiв i партiйних лiдерiв, письменникiв i поетiв, професорiв i приват-доцентiв унiверситетiв, адвокатiв, юристiв, артистiв i журналiстiв… Матерiальну базу структури формували промисловцi та фiнансисти. Офiцери та генерали армiї, флоту i полiцiї були таємною силою органiзацiї. Сила масонiв зумовлювалася громадсько-полiтичною активнiстю кожного окремого «брата», але роль їх пiсля вступу до ложi зростала в десятки разiв, що зумовлювалося їх зв'язками i впливом усiх сукупно. М. Грушевський зазначав: «Масонська органiзацiя працювала широко, вона реалiзувала давно прийнятий тактичний план за всякого роду полiтичних можливостей використовувати свої зв'язки та проводити своїх людей на впливовi пости. Замiщення вищих позиций – i столичних, i київських… мало очевидний зв'язок з масонською органiзацiєю…».

До 1917 р. масонськi ложi iснували, крiм Києва, ще в Бердичевi, Винницi, Житомирi, Чернiговi, Полтавi, Катеринославi (Днiпропетровську), Рiвному, Проскуровi, Херсонi, Ялтi, Харковi, Одесi… Однак назви, належнiсть i кiлькiсний склад усiх перелiчених лож на сьогоднi встановити повнiстю неможливо.