Читать «Україна масонська» онлайн - страница 138

Вiн органiзував будинок-музей Л. Толстого у Петербурзi, очолив товариство iменi Шевченка i петербурзьке вiддiлення Товариства миру, Петербурзьке юридичне товариство.

Масоном швейцарських та iталiйських лож був український полiтичний дiяч, публiцист i соцiальний теоретик Михайло Драгоманов. З 1864 р. Драгоманов спiвпрацював iз «Санкт-Петербурзькими вiдомостями», якi редагував масон В. Ф. Корш, а з 1865 р. займався розвитком земства на Лiвобережжi. Пiсля захисту магiстерської дисертацiї Драгоманова обрали штатним доцентом Київського унiверситету та вiдправили за кордон для продовження «наукових студiй». У 1870-1873 рр. Драгоманов жив у Берлiнi та Вiднi, Флоренцiї, Парижi. Повернувшись до Києва, М. Драгоманов опинився в колi українофiлiв, якi формували «Громаду» i «вели» газету «Київський телеграф».

У вереснi 1875 р. М. Драгоманова звiльнили з унiверситету як «неблагонадiйного», що пiдштовхнуло його до емiграцiї за кордон, де вiн прожив до самої смертi (1876-1895 рр.), поклавши початок як українськiй емiграцiї, так i українськiй емiграцiйнiй пресi. У Вiднi М. Драгоманов посварився з галицькими «народовцями».

Неочiкувано для київських «громадовцiв» Драгоманов заявив про однобiчнiсть українського нацiоналiзму та про своє бажання помиритися з «загальнорусизмом». Поступово М. Драгоманов став втрачати пiдтримку своїх українських друзiв, якi не могли примиритися з твердженням Драгоманова про те, що росiйська лiтература має величезну культурну цiннiсть для України, що її необхiдно поширювати для демократизацiї суспiльства.

У Женевi М. Драгоманов захопився iдеями Герцена, Огарьова, Бакунiна, спiвпрацює з росiйськими легальними i нелегальними виданнями, друкує статтi з питань етнографiї, iсторiї. Найближчим другом Михайла Драгоманова був український генiй Iван Франко (скорiше за все масон), який подiляв його погляди з багатьох духовних i соцiальних питань. Драгоманова (не бiльше i не менше) захоплювала проблема глобального реформування, перебудови iснуючих товариств, утвердження соцiальної справедливостi, духовної культури. Вiдчувалося, що тiнь «соцiального iнженера» Iгнацiя Фесслера, який помер у 1839 р., десь поруч. Як i Фесслер, Драгоманов вважав, що соцiальний уклад має слугувати вiльному та гармонiйному розвитку особистостi.

Новий устрiй мав стати устроєм «Астреї«- справедливостi та свободи, де «вiльнi iндивiди» на добровiльних засадах об'єднувалися в асоцiацiї, огранiзованi в федеральний союз з максимальною децентралiзацiєю та самокерiвництвом. Та й саме товариство створюється знизу, за iнiцiативою «iндивiдуальних особистостей». «Вiльна особистiсть» була його iдеалом i «духовним служiнням». Перспективи України Драгоманов вбачав у вихованнi демократичної європейської нацiї, у прагненнi органiзувати суспiльство за прикладом Голландiї, Англiї, швейцарських кантонiв… Михайло Драгоманов став соцiалiстом-анархiстом, але не таким, як Бакунiн або Махно. Вiн вважав, що не революцiя, а прискорена еволюцiя, якою керують, може змiнити свiт на краще. Новий справедливий устрiй мiг виникнути лише через внутрiшнi змiни конкретних людей. Разом iз тим Драгоманова обурювало намагання дiячiв «громад» i «народовцев» обмежити нацiональну дiяльнiсть розвитком лише культури. Вiн вважав, що народу необхiдна допомога у справi самоорганiзацiї та переходу на новi свiтогляднi позицiї.