Читать «Україна масонська» онлайн - страница 135

У серединi 40-х рокiв ХIХ ст. Тарас Шевченко намагався налагодити зв'язок з польським полiтичним дiячем, письменником i масоном Михайлом Чайковським (вiн же Мехмед Садик-Паша), який у Дунайських плавнях поблизу Iзмаїла збирав козакiв у похiд проти iмператора Миколи Першого. Шевченко навiть передав Чайковському рукопис своєї поеми «Гайдамаки», вважаючи Чайковського своїм натхненником.

У своєму «першому життi» М. Чайковський, народжений в ополяченiй шляхетськiй сiм'ї на Житомирщинi, був членом масонських лож i Патрiотичного товариства, учасником польського повстання 1830-1832 рр. Пiсля розгрому повстання вiн перебрався в Париж пiд покровительство Адама Чарторийського. В Парижi Чайковський близько зiйшовся з Адамом Мiцкевичем, видав свою книгу «Козацькi повiстi», яка шокувала багатьох полякiв антиклерикалiзмом. У 1841 р. Чайковський (за завданням Чарторийського) переселився до Стамбулу, перейшов в iслам i турецьке пiдданство, встановив контакти з Шамiлем i намагався органiзувати повстання в Українi за допомогою козакiв, якi зiбрались в дельтi Дунаю. Чайковський органiзував у Туреччинi колонiю польських емiгрантiв – Адамполь (названа на честь Чарторийського).

Коли у 1853 р. почалася вiйна Туреччини, Англiї та Францiї проти Росiйської iмперiї, Чайковський, маючи ранг турецького пашi, створив козацький полк, що виступив проти росiйської армiї пiд Силестрою i першим вступив у Бухарест. А. Мiцкевич приїхав у Туреччину, щоб пiдтримати Чайковського, але помер у таборi Чайковського вiд холери пiд час епiдемiї. Чайковський у «Моїх спогадах про вiйну 1854 р.» стверджував, що йому подали прохання лiдери деякого таємного «Комiтету України та Бесарабiї«з пропозицiями поновити українську козацьку державнiсть.

У 1853 р. князь i старий масон Михайло Семенович Воронцов (тодi намiсник Кавказу) благав Миколу Першого пiти на поступки та «…явного розриву мiж нами i захiдними державами не допустити». У 1854 р. вiн домагається зустрiчi з iмператором, сподiваючись припинити криваву Кримську вiйну, але безрезультатно… Тiльки в наступному роцi вже новий iмператор Олександр Другий погодився з доводами Воронцова та «мирним лоббi». У той самий час слов'янофiли завзято iнтригували проти М. Воронцова, критикуючи пiд час вiйни його «європейськi iнтереси».

З початком реформ iмператора Олександра Другого в Росiйськiй iмперiї спостерiгається пожвавлення конспiративної масонської дiяльностi. «Старi» масони – громадськi дiячi типу С. С. Ланського (який став прем'єр-мiнiстром iмперiї) пiдтримали Велику реформу й олександрiвську «перебудову».

Багато масонiв, якi «вижили», але залишилися в «конспiрацiї«, брали участь у комiтетах з селянської реформи, у розробленнi планiв лiберальних перетворень у Росiйськiй iмперiї.