Читать «Україна масонська» онлайн - страница 123

Багато масонiв Росiйської iмперiї не переставали збиратися таємно до середини 30-х рокiв ХIХ ст. Є документ (анонiмна масонська рекомендацiя 1827 р.), в якому розкриваються змiни тактики масонерiї в Росiйськiй iмперiї: «…должно приступать с крайней осторожностью к умножению числа братьев и увеличению прикосновенных к нам, как по причине существования подозрения со стороны правительства, так и потому что, разводя приготовленную школу, нам должно рачительно печься о сохранении ее в чистоте, чтобы она не походила на скопище наружного масонства, самому себе преданного, орденского руководства лишенного и цели ордена совершенно противного».

У вереснi-жовтнi 1823 р. Олександр Перший, занепокоєний повiдомленнями про таємнi товариства (можливо, декабристськi) у 2-й армiї, яка була розташована у Причорномор'ї, поїхав на пiвдень iмперiї, щоб особисто перевiрити лояльнiсть своїх офiцерiв на осiннiх армiйських ученнях. На них уперше як генерал-губернатор Новоросiйського краю Михайло Семенович Воронцов виступив у числi основних органiзаторiв цих учень. Але, на подив почту, вiйськового генерал-губернатора та намiсника земель iмператор залишив без уваги i не нагородив його за успiшнi вчення черговим званням, хоча М. Воронцов «переходжував» у генерал-лейтенантах i сподiвався, що пiсля його призначення генерал-губернатором Новоросiї його пiдвищать до звання повного генерала. Можливо, на вченнях мiж iмператором i М. Воронцовим вiдбулася розмова, в ходi якої Олександр Перший дорiкнув М. Воронцову (в «англiйськiй орiєнтацiї«? «лiберальностi управлiння»? «масонствi»?). Але факт залишається фактом. М. Воронцов не дочекався закiнчення вчень, удав iз себе хворого та повернувся до Одеси, а iмператор залишався з вiйськами. О. Пушкiн зауважить, що iмператор «не захотел улыбкой наградить» М. Воронцова. Пiсля призначення М. Воронцова генерал-губернатором у Новоросiю при дворi почалися розмови про недоречний лiбералiзм «освiченого європейця» Воронцова, про його опiку «неблагонадiйним» особистостям. Не даремно О. Пушкiн напише, що у «воронцовськiй Одесi» «…все Европой дышит, веет…».

Другого травня 1824 р. в рескриптi Олександра Першого генерал-губернатору Новоросiї були такi рядки: «Я имею сведения, что в Одессу стекаются из разных мест и в особенности из польских губерний и даже из военнослужащих без позволения своего начальства многие такие лица, кои с намерением или по своему легкомыслию занимаются лишь одними неосновательными и противными толками, могущими иметь на слабые умы вредное влияние… я не сомневаюсь, что вы обратите на сей предмет особенное свое внимание и примете строгие меры, дабы подобные беспорядки не могли иметь место в столь важном торговом городе, какова Одесса».

Навеснi 1824 р. Вяземський писав Пушкiну: «Вiрнi люди казали менi, що вже на Одесу дивляться як на champ d'asyle» (з франц. – поле, що дає притулок) – в даному контекстi як на «притулок вiльнодумства». Матвiй Муравйов-Апостол у листi до брата Сергiя в листопадi 1824 р. писав, що «…уряд тепер постiйно насторожi. Пiвдень сильно привертає його увагу, вiн знає, який там царює дух».