Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 56

— Мамуню, то як — щодо дискотеки?

— Які дискотеки серед тижня? Уроки треба вчити.

— Та нам майже нічого не задавали… Ну ма-ам…

— Ти даси мені спокій чи ні?

— Отак завжди: на дискотеку не можна, на баронесу поглянуть — ні-ні.

— Остання претензія не до мене. Вона не виходить з кімнати, — механічно зауважила Надія

— А давай їй вечерю понесу я. І побачу…

— Зараз ти побачиш, яка я зла! — вибухнула несподіваним гнівом колишня вчителька.

Маринка надулася й уже не заважала розмірковувати про своє. Але спочатку думки Наді скерувалися в бік сумної статистики падіння містечкової моралі. Це ж не жарт, уже в бар дівчина дев’ятнадцяти років не може поткнутися — перестарок. Там тільки п’ятнадцятки з хлопцями розважаються. Міні-спідниці на них геть розпусні — труси видно. Звісно, й Маринці кортить, аякже — скоро п’ятнадцять, а в неї ще хлопця не було. Туди ж, поспішає…

Потім перед очима знову сплив мертвий Ярижський. Лежав долілиць… Просто на підлозі. Ні, на килимі… А останній раз, коли зайшла з Ольгою, чи був на підлозі килим? Вчора його чистила пилососом… А зараз він є чи нема?

Чомусь схотілося перевірити, чи всі кухонні ножі на місці. Ось вони, новенькі, з чорними ручками. Одного немає. Навіщось перерахувала: п’ять, шостого, найбільшого, не було. Зазирнула в мийку, подивилась по шафках, на столах — нема.

За вікном почав синіти вечір, велика чорна ворона сиділа на гілці й несхвально дивилась у кухню очима-намистинками. Маринка знову завела стару пісню про дискотеку.

Зайшла пані Ярижська й медовим тоном спитала про Надіне здоров’я. Потім дозволила піти додому й відпочити до завтра.

— Та у вас же ж гості. І ремонтників ще не годували.

— Не турбуйтеся, і в мене руки є. Сама все зроблю. Вам треба відпочити. Проведіть нарешті сімейний вечір з дочкою.

Надя не змусила її пропонувати двічі. Вона й насправді три тижні гнула спину без жодного просвітку. І заслужила цей вечір. Через п’ятнадцять хвилин вони з дочкою вже бадьоро чимчикували до міста, вдихаючи свіже морозне повітря. Яке їм діло до чиїхось заплутаних проблем?

Маринка поставила хрест на сподіваннях круто розважитися цього вечора й більше не канючила.

Сонце вже зайшло, але до справжньої темряви було ще далеко. Сутінки, сніг, небо — яскраво-багряне на заході та синє з першими зірками — над головами.

І п'янке відчуття свободи. Від усього, абсолютно. І від усіх.

Небезпеки зеленої оази

Боря Цокотюха ще раз побродив по місту туди-сюди, покрутився біля численних торгових точок, але нічого цікавого не побачив і не почув. На відміну від Тюхи, він ніколи не вмів легко спілкуватися з людьми. Тим більше — незнайомими. А надто — пробувши кілька років цілком відірваним від нормального життя.

Старосвітські Барвінківці мальовничо посіли затишну долину біля вузенької річечки. Осторонь, на невисокому пагорбі, прилаштувалися молокозавод, елеватор, м'ясокомбінат, пекарня та фірма, що розпочала розлив місцевої столової води. На протилежному від червоноцегляних промислових будівель пагорбі, з іншого боку від містечка, даленів старовинний сірий особняк, прикрашений гостроверхою баштою. Кілька високих ялин та соснові зарості розкішно зеленіли коло нього.