Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 54

Загадковий мрець

Кирило Іванович дуже не любив, коли його турбували не у визначений час, але сповістити про приїзд дизайнера було потрібно, і Надя, приречено зітхаючи, піднялась до його кабінету. День випав нелегкий. Зранку приїхала баронеса. Оглянула будинок і сказала, що хвора, обід їй носили у гостьову спальню. Одразу потому заявився й хазяїн. Тепер ось — Буруковський. Годувати їх усіх… Навіть дочку з уроків довелося відпросити, щоб допомагала.

Надя спотикнулась на зламаному паркеті. Це ж як треба каблуком зачепити, щоб його порушити! Постукала в кабінет — ніякої відповіді. За дверима весело лунала англійською мовою колись улюблена пісня.

Ярижські полюбляли своєрідну класику естради. Мелодії Поля Моріа, Річарда Клайдермана і Кº постійно блукали ще не обжитими покоями.

Надя постукала сильніше. Ніхто не відповів.

Натисла на ручку незачинених дверей та зайшла.

— What can I do? — в унісон проспівав їй назустріч злагоджений гурт добре поставлених голосів.

Завмерла.

Бо побачила на підлозі труп Ярижського.

Він лежав долічерева, неприродно вивернувши до виходу голову. Розплющені скляні очі лізли на лоба, рот — грізно вишкірений. А із спини, пробивши добротний коричневий піджак, металево стирчав гострий кінець довгого ножа.

— What… Дінь-дінь… Can I do…

Ірреальність того, що відбувається, приголомшувала.

Надя не кричала, не робила зайвих рухів.

— What… Дінь-дінь… Can I do…

Тихо відступила назад, обережно причинила двері. Наче сновида, зійшла вниз.

Переступаючи затерплими ногами по сходах, думала, що даремно спокусилась на гроші й узяла тимчасовою помічницею свою Марину. Вважала її майже дорослою. Та й дочці кортіло хоч трохи потертися в розкішних покоях, хоча б і зі шваброю в руках.