Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 55

А тут таке коїться…

Маринка чистила овочі на кухні. Щось наспівувала. Побачивши Надю, ображено заканючила:

— Мам, сьогодні в технікумі дискотека. Мене Артем обіцяв провести. Всі дівчата будуть там. Можна, і я піду?

Надія махнула рукою: відчепися, мовляв, і вийшла.

Зазирнула в їдальню — нікого.

У кінозалі — теж.

З лівого крила доносились приглушені голоси майстрів-паркетників та київського дизайнера.

Знову попленталась нагору — пані Ольга стояла під парадним портретом сестер Барвіненко і пестила нігті м'якою пилочкою.

Подивилась спокійно, спитала лінивим тоном:

— Щось сталося? Чого ти така розгублена?

Надя не хотіла одразу лякати і її, тому спочатку несміливо спитала:

— Ви давно заходили до Кирила Івановича?

Ярижська незадоволено здивувалась:

— Зовсім не заходила. Ти ж знаєш, він не любить, щоб зайвий раз турбували, коли працює.

Надя зітхнула. Сказала їй із холодною усмішкою:

— Мені здається, там щось негаразд.

— Здається, чи й справді?

— Я… Я не знаю… Треба сказати, що приїхав дизайнер із Києва. Я стукала, а він… Не відчиняє.

— Хм-м… — Ольга потягнулась спиною, наче кішка. — Ходімо подивимось, що там не гаразд.

Вона першою зайшла до кабінету. Надя — за нею.

У кабінеті нікого не було.

Абсолютно.

Жодного живого чи мертвого, крім них двох.

З музичного центру тепер занадто голосно, але заспокійливо неслося: «Yesterday».

— Кирюшо! Де ти? — погукала Ярижська. Спитала у Наді:

— Куди це він подівся? Нібито й не виходив.

Обидві вийшли назад, і подалися до бібліотеки.

— Кириле! — знову підвищила голос Ольга.

— Чого там? Ні хвилини спокою! — відгукнувся голос Кирила Івановича. Забахкали по гвинтових сходах із башточки його великі хатні черевики. — Що там трапилося? — Він спустився весь, живий і здоровий, у сірих штанях і короткому домашньому халаті.

— Приїхав Буруковський, — сповістила Ольга.

— Ну то й що? Він і сам завжди краще за всіх знає — що робити.

— Тебе Надя шукала.

— Чого вам, Надіє Карпівно?

— Я… — Надя затиналася, бо переживала бурхливий перехід від жаху до ейфорії. — Я тільки хотіла… Розказати про приїзд…

— Дякую, розказали.

— Наді примарилося щось дивне, — втрутилась Ярижська.

— Знову? — Кирило Іванович не приховував незадоволення. — Що цього разу? З унітазу вилізла красуня? Чи цього разу красень?

— Вибачте, цього разу зовсім якась дурня, — Надя усміхалась тепер цілком щиро. — Мені здалося, тобто привиділося, таке… що вас зарізали.

Ярижський хмикнув:

— Карпівно, я не знав, що ви почали вживати алкоголь.

— Я не пила, їй-богу! І краплини в роті не мала.

— Надя забагато працює, — розсудливо зауважила Ольга Володимирівна. — З ранку до ночі. Майже без вихідних. І за себе, і за Тимофіївну, і за… Словом, завтра я скажу тим сестрам — як їх там? — щоби визначалися: або до нас, або хай і надалі у себе на молокозаводі метуть за три копійки. Надю, скоро ви матимете належну допомогу.

— Дякую, — Щукіна позадкувала.

До кухні вона йшла у гарному настрої, але вже там, серед затишних звичних запахів, у серце повернулися сумніви. Маринка старанно нарізувала моркву, глянула спідлоба: