Читать «Блокбастер» онлайн - страница 70

– Що сталося, Міле?

Старий заплакав, тулячись до Церовця. Пальцем він і далі показував на Борну.

– Ти! Це ти!

Порізане зморшками обличчя стало мокре від сліз. Божевільний хапав ротом повітря і тремтів.

– Ти вбив мого сина!

Вражений Борна нервово посміхнувся. Черкез підступив до діда:

– Що ти мелеш?

Міле обома руками показував на Борну:

– Ти моєму синові в лісі відрубав голову! Ти казав, щоб я всім передав, що буває з тими, хто не за вас!

Борна був схожий на дитину, яку злапали на крадіжці. Я сам не міг добрати, що це Міле таке каже, хоча сенс кожного його слова розумів дуже чітко. Церо схопив старого за руку й струсонув:

– Міле! Агов, Міле! Зберися, старий, заради Бога! Ти розумієш, що кажеш?

Міле відскочив від Церовця і кинувся на Борну. Вчепився руками йому в обличчя і крізь плач кричав:

– Убивця! Ти вбив мою дитину! Убивця!

Борна скам’яніло терпів дідові удари. Розгублено дивився на мене, не знаючи, як реагувати. Міле схопив його за груди й торсав туди-сюди старими немічними руками. Він скидався на хлопчика, що силкується струсити незрілі плоди з грубого дерева. Борна навіть не намагався захиститися. Здавалося, він не бачив сенсу ні в захисті, ні в спробах когось у чомусь переконати. Найгірше було те, що я в його очах побачив визнання безсилості, неможливості довести, що старий помиляється. Ми наскочили на дідугана. Намагалися відірвати його від Борни, але старий учепився, немов обценьками. Ми всі були шоковані, але розуміли, що перш за все треба заспокоїти Божевільного Міле. Нарешті ми відірвали його від Борниної сорочки й потягли вбік. Перечепилися й усі разом впали на землю. Міле впав на нас, тримаючи в руках шматки тканини від куртки. Борна підійшов до нас – наляканий, розгублений, з благанням у погляді. Він потребував підтримки, але я не був упевнений, що він її заслуговує.

Мене жерли сумніви. Що як Міле каже правду? Чи виправдовує Борну те, що він урятував мене? Я розумів, що завжди буду вдячний йому за порятунок, але окрім того існує ще щось, якась сфера, в яку я не мав сили увійти. Чи справді Борна до амнезії був на іншому боці й убивав наших? І може – а це ще гірше – син Божевільного Міле не єдина його цивільна жертва?

Ми підвелися, тримаючи Міле між собою. Церо взяв його за руку, повів у хату і вклав на ліжко. Черкез, Борна і я мовчали. Мовчки стояли посеред дороги сонячного зимового дня. Черкез підняв автомат і навів на Борну. Я підняв свій і після кількох секунд роздумів притулив його до Черкезової голови. Борна стояв і дивився на нас зі сльозами на очах. На мить мені здалося, що я почув звук труби Енніо Морріконе. Церо вийшов з хати й завмер на порозі, дивлячись на нас. Борна озвався: