Читать «Блокбастер» онлайн - страница 36

Церо глянув на Черкеза. Той з сумирно-покірним обличчям і сигаретою в зубах відсалютував Борні. Командир встав, погасив недопалок і повернувся до мене:

– Цей придурок усю ніч такий?

– Та ні, просто скурив одну з травичкою, коли їхали до школи.

Церо пішов до виходу з кімнати, кивнувши, щоб я йшов за ним. Ми вийшли в коридор і стали біля вікна. Надворі вже розвиднялося. Усі були на ногах, а коридором з кухні розлітався аромат кави з молоком. Церо серйозно подивився на мене:

– Оце, що він розповів… Так і було?

– Не знаю. Ми не ходили з ним. Він запропонував пробратися до них, і ми були готові, та він сказав, що хоче йти сам. Мовляв, він завжди працює сам та й не хоче ризикувати нами.

– Чому не спробували його зупинити?

– А як? Зв’язати? Ти його призначив командувати. Сам же казав – якщо тебе немає, то тебе заміняє старший групи. Що ти сказав би, якби був на його місці? Просто змовчав би, якби ми спробували тебе не послухатися?

Церо усміхнувся й поплескав мене по плечу. Двері спального приміщення відчинилися. Кілька хлопців пішло до кухні. Ми зайшли в туалет, щоб якось сховатися від інших. Цероваць явно хотів спитати ще дещо.

– Краще скажи мені… Що ти думаєш про його амнезію?

– Та що я думаю… Якщо він ударився головою, то це не дивно.

– Так, тільки біля того місця, де його захопили, жодна бригада не провадила ніяких операцій.

– Цере! У нас війська вештаються, як їм заманеться. І сам знаєш, яка слабка дисципліна на фронті, особливо серед добровольців. Люди кидають позиції, самі йдуть у села, вимагають відповіді від колишніх друзів і кумів, які вибрали іншу сторону, гинуть на мінних полях. Борна міг піти куди завгодно.

Церо глянув на мене вже по-дружньому. Мало хто в частині міг таким похвалитися.

– Ти з ним дуже зблизився, правда?

– Цере… Хлопець мене врятував, а сьогодні врятував сотні людей.

Церо знову пригладив вуса й серйозно подивився на мене.

– Просто будь уважний. Може, щось скаже уві сні.

Трохи помовчали, потім він додав:

– То кажеш, заявив, що завжди працює сам?

– Точно такими словами.

– Отже, цілком можливо, що він сам ішов через ліс, наткнувся на танк і стріляв по ньому.

– Непокоїшся?

– Не подобається мені ця його особиста війна. Це до добра не доведе.

Я знизав плечима.

– Я піду привітаюся з Аміджею, а потім на сніданок.

– Тільки не чаркуйте з ним. Йому не можна ані краплі алкоголю.

І вже коли я зійшов сходами, він гукнув навздогін:

– І Борні скажи, хай після сніданку зайде до Раукара! Приїхали ті психологині.

Психологині

У спальному приміщенні панувало пожвавлення. Черкез і Швидкий за столом грали в карти. У попільниці купчилися до половини скурені й згаслі сигарети, а хлопці тримали в руках самокрутки з травою. Швидко кидаючи карти на стіл і беручи нові з колоди, вони ще й вели філософську бесіду.

– Я ніколи в житті нікому не казав, що він потворний, – промовляв Черкез.

– Та я навіть ніколи ні про кого такого не думав, – відповів Швидкий, кладучи карту й ляскаючи по ній рукою.

Черкез завмер і глянув на Швидкого.

– Чого саме не думав, друже?

Швидкий заходився пояснювати: