Читать «Блокбастер» онлайн - страница 32

Я глянув на годинник.

– Черкезе, 22:22. Як думаєш, чому він не повертається?

– Може, йому там краще, ніж з нами?

– Та він такий божевільний, що, може, й краще. Зараз, мабуть, десь там жує баранину та підбурює їх обговорювати майбутню операцію.

– Або прийшов туди, згадав, що він їхній, і зараз веде спеців по нас.

– Щось ти трохи всрався, Черкезе.

– Та трохи є.

Черкез зрозумів, що жарт не вдався. Він пригнувся нижче й доповз до вікна. Подивився у бінокль у напрямку світла, що видніло з табору.

– Звідси ні чорта не видно. Ходімо на горище.

Ми залізли на горище. Я зазначив собі, що Борна сьогодні здерся сюди втричі швидше, ніж ми. Сіли на одну зі вцілілих балок під діркою в стрісі. Черкез подав мені бінокль. З цієї позиції їхній табір було видно, мов на долоні. На відкритому майданчику людей було мало – мабуть, здебільшого ховалися під тентом або грілися в імпровізованій хатині з дощок. У вікно було висунуто трубу, з неї ішов дим. Час від часу під тьмяним світлом ламп проходили нечисленні вартові. Одягнені у геть нове. Вся амуніція – наче щойно з полиць військторгу. Нові черевики, широкі пояси, чорна й камуфльована форма без знаків розрізнення, чорні плетені шапки, короткі автомати, метальні ножі. На щастя, Борна після прибуття до нас теж отримав нову форму, тож на вигляд не надто відрізнявся від бійців у таборі. З хатини чулася тиха пісня. Усередині було жваво, разом з тим дуже контрольовано й дисципліновано.

– Диви – приперли: і генератор за спиною, і машин більше, ніж у нашого штабу. І всі скрізь – новенькі джипи.

Я простягнув бінокль Черкезові, але той тільки мотнув головою і шморгнув носом.

– Борна не казав, хто вони такі? Здається, він дуже посерйознішав, коли їх побачив.

– Я знаю не більше за тебе. А ось він явно їх знав і раніше.

– Ну, ти трохи поспи, я ще початую, а якщо він скоро не з’явиться, то пропоную йти далі. Якщо його викрили, то можуть почати обстежувати місцевість.

Минуло кілька годин, як я склепив очі, коли відчув, що хтось торсає мене за плече.

– Вставай, швидко!

Я відчув нелюдський страх, пригадавши, як мене нещодавно пробуджували троє їхніх. Штурхонув ногою у бік силуету й одночасно висмикнув ножа з піхов. Тінь відскочила назад – мій черевик лише на сантиметр не дістав цілі. Одночасно почулися звуки вибухів і крики з боку табору, які остаточно мене розбудили.

– Поки ти спав, там почався справжній цирк, – почувся з темряви Черкезів сміх.

Я підскочив до нього. Він простягнув мені бінокль і показав пальцем на горище.

– Подивися звідти. Той скажений підпалив їм табір!

У бінокль я побачив табір на узліссі, більше схожий на пекло. Досі лунали вибухи й панічні крики бійців, яким вдалося залишитися живими, й тепер вони безтямно бігли, самі не знаючи куди. Частина з них кинулася до стоянки машин, але і з того боку гримнув новий вибух. На місці, де раніше стояла хатина, палахкотіла купа уламків. Вогняні язики злизали тенти і маскувальні сітки, відкривши залишки тимчасових споруд.