Читать «Блокбастер» онлайн - страница 31
Зоран Жмирич
– Як я бачу, туди, куди йшли минулого разу.
– Через лісопилку? – не міг повірити я.
– Більш нема куди. Єдиний шлях – через ліс угору ліворуч – і на лісопилку. Якщо обійдуть Любо справа – дорога для них вільна.
Черкез засміявся.
– Та щось ти верзеш, брате, геть дурне.
Борна й бровою не повів.
– Подумай. Їхній великий наступ відбито, і ніхто не чекає, що вони спробують ще раз піти тим самим шляхом і з меншою кількістю військ. Для того й залучили спецпризначенців. Поділяться на кілька відділень і тихенько обійдуть лісопилку. Це круті бійці, стикнешся з ними – дай Боже хоч комусь живим зостатися. Обійдуть Любо й матимуть перед собою відкриту дорогу. Тоді тільки вибирай – чи на штаб, чи на тилові села. Якщо проскочуть – можуть робити, що заманеться. Любо ж точно не битиме по наших позиціях, аби їх зупинити.
Ми кілька секунд переглядалися один з одним. Черкез озвався перший:
– І який план? У нас узагалі є план?
– Наше щастя, що до них якраз прибуло поповнення. На цьому відтинку спеців не більше взводу. Це означає, що ті, які прибули, прийшли з якоїсь іншої ділянки фронту.
– Ну і що з того?
У кутиках губ Борни вгадувався осміх.
– Є один хороший фільм… Там один тип без запрошення приходив до людей на весілля. Ходив між гостями, пив з ними, їв, розважався. Гості нареченого, не знаючи його, думали, що він з боку молодої. А з її боку думали, що він гість нареченого. А тип однаково вітався й до тих, і до тих. І на свою руку користався натовпом людей, які між собою не знайомі.
Я зайшовся реготом, навіть не вірячи, що чую це. Борна що не день усе більше нас вражав. А він вів далі, вже серйознішим тоном:
– Отже, наша перевага в тому, що бійці в цьому таборі не знайомі один з одним. Ми можемо втрьох без проблем походжати між ними, і всі думатимуть, що ми просто з іншого підрозділу.
Черкез насупився.
– Я ще в перший день, як тебе побачив, здогадався, що ти ненормальний. А тепер бачу, що ти ще й не виконуєш наказів. Наше завдання – розвідка й повернення, а те, що ти пропонуєш, абсолютно суперечить тому, що нам наказано. Але якщо вибір у нас невеликий, то… Коли заходимо до табору?
– Стривайте-но, – мене охопило здивування. – А навіщо взагалі туди заходити? Яка нам користь від того?
– Наприклад, почуємо, їхні плани, – відказав Черкез.
– Черкезе, але хіба Борна не пояснив, який у них план?
– Я здогадуюся, який у них план, але не знаю, яка їхня мета, – втрутився Борна. – Треба опинитися між них і дізнатися якомога більше.
Черкез аж засовався на місці.
– То коли заходимо?
– Ви нікуди не заходите. Чекатимете на мене тут. Або, якщо вам більше подобається, – нагорі, біля Королеви лісу.
– Ні, Борно, сам ти не підеш, це не варіант, – я став перед ним і схопив за пояс.
– Я працюю сам, інакше не вмію. Якщо водитиму вас – ризикуємо всі.
– Та не водитимеш ти нас, чоловіче, ми ж не малі діти! – сердито підскочив Черкез.
– Точно, Черкезе. Не водитиму.
Борна стягнув із себе білу накидку й за секунду зник.
* * *
Уже давно спустилася ніч, а Борна все не повертався. Черкез обійняв сам себе руками, натягнув балаклаву на обличчя, дихаючи ротом. У будинку було так холодно, що на тканині проти його рота з’явився іній. Сиділи ми на підлозі – стародавній диван на кухні погрожував розсипатися під нами. Ризиковано було навіть розмовляти, і весь час після зникнення Борни ми мовчали.