Читать «Блокбастер» онлайн - страница 21

– Хлопці! Ми записали всіх, кому зробили щеплення. Побачимося за два тижні, коли робитимемо ще одне.

– Хто виживе – з тим побачитеся, лікарю! – докинув хтось крізь сміх, і вся білохалатна команда зібралася виходити.

– Секунду!

Лікарі повернулися у спальне приміщення. Ми перезирнулися між собою і посерйознішали. Бо зрозуміли, що наш щойно охрещений і щеплений Борна щось помітив, а його набурмосене обличчя відбивало бажання жартувати.

– Секунду, лікарю! – повторив Безіменний. – Куди це ви подалися з тим папірцем?

Ніхто не зрозумів, про що йдеться. Я почув, як хтось ззаду прошепотів: «Який у біса папірець?» Цероваць встав з-за столу. Погасив сигарету, розправив куртку під ременем, очікуючи, як і ми, пояснень. Усі присутні були спантеличені. Лікар побачив, що не тільки він не розуміє, про що мова, тож спитав:

– Ви про який папірець, юначе?

Безіменний підійшов до лікаря, тицьнув пальцем у його сумку:

– Щойно ви поклали в торбу аркуш паперу, де записано дані всіх людей у цій кімнаті: імена, прізвища, дати народження, підрозділи й звання. Навіщо вам цей аркуш?

Лікар зіщулився, наче обвинувальний тон хлопця ляскав його по голій шкірі.

– На тому аркуші за два тижні ми знову запишемо, хто отримав щеплення і як на нього реагував.

– Якщо так, то цей аркуш може лишитися і в командира частини. Хіба ні? Чи ви плануєте використати його з якоюсь іншою метою?

Лікар спалахнув.

– Як ви це собі уявляєте, юначе? Використати для чого?

– Передати ворогові, наприклад. Не остання справа – отримати список імен особового складу цілої частини.

– Якому ж ворогові, чоловіче? Усі способи зв’язку з ним перервано вже кілька місяців! – заперечив один у білому.

– А ви думаєте, ворог зі своїми агентами на нашій території спілкується поштою чи телефоном? – відбив Безіменний. – Слухайте уважно. Прямо зараз це може не значити нічого, але вже завтра, чи за місяць, або рік цей список можуть використати проти людей у цій кімнаті. Чи ще гірше – проти їхніх сімей. Війна ця – не етнічно чиста, і шпигунів досить із кожного боку.

Миттю всі присутні скочили на ноги. Наче хтось увімкнув світло – після слів Борни ми побачили все зовсім інакше. Лікар намагався триматися спокійно.

– Це неподобство, юначе. Я шанована людина.

– Якщо шановані – залиште цей папірчик у командира. Всі ці люди тут з власної волі і змирилися з долею, яка на них чекає. Якщо муситимуть заплатити за чужу злобу – заплатять. Але це ніяк не має торкнутися їхніх сімей. Ніхто не повинен страждати через чужі рішення. Той список у лихих руках може спричинити трагедію. Поки люди на фронті, хтось може закласти вибухівку під їхню хату.

Запала незручна мовчанка; гомін наїжаченої та розбурханої цією промовою юрби вщух.

– Хто ви за національністю, лікарю? – спитав хтось із натовпу.

– Я гуманіст і шанована людина, – поважно повторив лікар.

Утім, розуміючи, чим це може обернутися, він вийняв аркуш зі списком і поклав на стіл:

– Але маєте право. Список може залишитися у вас. Дасте його мені, коли побачимося наступного разу.