Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 159
Дэниел Киз
25 листопада «Колумбус Диспетч» опублікувала офіційну заяву Дани:
ГРОМАДСЬКИЙ ЗАХИСНИК ЗАПЕРЕЧУЄ, ЩО ПЕРЕХОВУВАВ МІЛЛІГАНА НА ВТІКАХ
«Я займаю цю посаду вже п’ять років і жодного разу не переховував утікачів і не робив інших протиправних діянь. І надалі не збираюся цього робити…» Вчора у своїй заяві Дана заперечив існування домовленості про зустріч з Мілліганом і наголосив, що взагалі не знав, де той перебував, коли його оголосили в національний розшук.
«Навіщо мені робити щось подібне? Я ж не дурний — переховувати клієнта, ризикуючи своєю практикою, сертифікатами, та й взагалі свободою».
Однак Дана найняв собі адвоката, який мав захищати його у звинуваченнях в переховуванні Міллігана. Той порадив йому подумати про власне майбутнє і відмовитися від того, щоб надалі представляти інтереси Біллі.
— Якщо тобі висунуть обвинувачення, Біллі можуть викликати свідком. А він може показати на тебе пальцем і сказати, що ти все це влаштував.
На Ренді тиснули всі друзі й колеги, але він все одно відмовлявся кидати Біллі. Під час конференції адвокатів у кримінальних справах колеги намагалися вмовити його не захищати Міллігана, але він вважав, що тепер потрібен йому більше, ніж будь-коли. Після зустрічі вони чимало випили і сварилися з цього приводу ледь не до ранку.
— Тебе скомпрометував той факт, що ти був разом з Біллі у Флориді під час арешту. Ренді, може виникнути конфлікт інтересів…
— Річ не тільки в тобі, Ренді. Усе це може суттєво підірвати авторитет інституту громадських захисників. У тебе є інші клієнти — декому з них загрожує смертна кара — і це може вплинути й на них…
— Зрозумій, продовження твоєї роботи з Біллі навіть не в його інтересах. Час комусь іншому його взяти…
Дана почав здавати позиції:
— Так а хто ж може взяти його?
— Може, Ґері Швейкарт? Він від самого початку брав участь у цій справі. Біллі його знає та довіряє йому.
— Він же пішов у приватну практику, — похитав головою Ренді. — А в Біллі немає грошей.
— Гроші ніколи не були для Ґері вирішальним фактором. Він же може взяти його pro bono.
— Це нечесно стосовно Ґері, — не піддавався Дана.
— А з твого боку нечесно продовжувати з ним працювати — нечесно стосовно твоєї родини і твоїх колег. І навіть самого Біллі.
Дана зітхнув. Сил боротися не лишилося.
— Мабуть, ви маєте рацію. Але тільки лише якщо Ґері погодиться його взяти.
Ґері Швейкарт погодився знов представляти інтереси Біллі, і їхні стосунки пішли на нове коло.
9 грудня 1986 року він приїхав зустрітися з Біллі у Франклінській окружній в’язниці. З того дня, як він і Джуді Стівенсон погодилися взяти його справу, минуло дев’ять років і один місяць.
— Пам’ятаєш, що я тобі сказав, коли ми вперше тут зустрілися?
Він кивнув:
— Ти сказав тоді денні: «Стули пельку, бо навіть стіни тут мають вуха».
– І нічого не змінилося. Не говори ні з ким, окрім мене. І ніхто хай не говорить.