Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 147

Оскільки тепер стало очевидно, що Мілліган виїхав за кордони штату, служба УДЗ звернулась у ФБР для того, щоб вони допомогли упіймати втікача. Його фотографія з написом «РОЗШУК» і «НЕБЕЗПЕЧНА ОСОБА» з’явилися в усіх поштових відділеннях країни. ФБР вивело полювання на Біллі у масштаби країни.

(3)

Джим Моррісон думав, що зустрічає в аеропорту свого молодшого брата, але замість Учителя в аеропорту Сіетла з літака вийшов уже аллен. Учителю було важко контролювати сцену цілодобово. Джим сказав, що відвезе його на північ в готель у Беллінгемі, бо сам має повернутися до родини у Ванкувер. Він пообіцяв приїхати наступного дня і допомогти Біллі пошукати місце, де можна влаштуватися надовго. Завдяки Університету Вест-Вашингтону в місті було повно житла для студентів, яке наразі було вільним, бо семестр ще не почався.

— Непоганий варіант. Крім того, я зможу замовляти дещо для малювання через художню майстерню університету.

Наступного дня вони знайшли мебльовану квартиру за чверть милі від університету. аллен визирнув у вікно свого нового житла і побачив укриту снігом — у середині липня! — верхівку гори Бейкер. Десь у глибинах свідомості заворушився томмі з бажанням намалювати пейзаж.

Коли Джим виходив з квартири, вони зустріли сусіда, який, спираючись на ціпок, відчиняв двері поруч. Він представився як Френк Борден і запросив нових знайомих на пиво. Джим уже квапився їхати, аллен натомість прийняв запрошення. Насамперед він оцінив портретний потенціал обличчя Френка: зачіска у стилі «Бітлз», окуляри-авіатори в золотій оправі, зелені очі та щоки, як у бурундука.

Над ліжком хлопця він побачив самурайську шаблю.

— Я займаюся бойовими мистецтвами, — пояснив той. — На ногу не звертай уваги — це я впав з мотоцикла. Я можу за себе постояти, не сумнівайся.

Він розповів, що вчиться за рахунок держави, а також отримує пенсію за інвалідність від військово-морських сил. На вигляд він був ще зовсім хлопчиною, хоча насправді йому вже виповнилося тридцять три (на два роки старший за Білліядро). Поводився він як уже зовсім дорослий чоловік.

— А що ти вивчаєш? — запитав аллен.

— Програмування. У глибині душі я хакер.

— Я хотів би навчитися працювати з комп’ютером.

— Я можу дечого тебе навчити.

Протягом наступного тижня аллен прив’язався до цього таємничого й недовірливого, але водночас імпульсивного і впевненого в собі чоловіка. Свій ціпок він використовував, лише коли ліва нога надто втомлювалась і починала боліти — зазвичай він ходив з палицею, яка слугувала і опорою, і зброєю.

— Щось не дуже схоже на зброю, — кивнув на неї аллен. Борден крутнув ручку і витяг шпагу.

— Не довіряй зовнішності. І повір мені, я знаю, як цим користуватися. Зі мною краще не жартувати.

Одного разу пізно ввечері аллен побачив, як на газоні перед будинком Борден тренується зі своїм самурайським мечем у битві з тінню — зброя літала у його руках, як блискавка. «А він войовничий тип! Небезпечний хлопак!» — подумав він.