Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 148

Борден полюбляв вечірки, і кевін з філіпом його радісно підтримували. Якщо Борден і помітив щось дивне в поведінці свого нового друга, то зайвих питань не ставив. У них зав’язалися стосунки, засновані на взаємоповазі. Вони часто грали у шахи з алленом, а потім Борден почав учити його основ роботи з комп’ютером. Одного разу він запитав аллена, чи не знає він когось, хто б міг зробити для нього фальшиві документи.

— Я не знаю нікого в цьому штаті, хто б міг таке зробити. Але я можу розказати, як зробити це самому.

аллен не став розпитувати, навіщо йому це — просто розповів про свій спосіб.

рейджен вранці голий по пояс — у самих шортах — бігав на верхівку гори Бейкер. Сонце напікало його шкіру, а він піднімав очі в небо і кричав від щастя. Він став людиною гір. Вільною людиною.

томмі намалював укриту снігом гору, але затока йому подобалася більше. Він знайшов недорогий прокат машин і орендував старий фургон, у який завантажив усе художнє приладдя (купив через студентську спілку). На цій машині він їздив малювати порт, морські ландшафти, причали та кораблі. На кожну картину в нього йшло менше години, і він продавав їх перехожим. Один такий покупець, чоловік середнього віку на прізвище Меллой, запросив томмі на одну зі своїх щотижневих вечірок. Він жив неподалік і заробляв тим, що здавав частину свого будинку студентам.

— Меллой — кеггер, — розповів йому Борден.

— Це хто такий?

— Він влаштовує вечірку, виставляє кегу пива та бере з кожного плату за вхід у три бакси. Так можна 8–12 сотень доларів за раз заробити.

— Непогано!

— Поліція не любить таких типів — нещодавно почали закривати їхні вечірки, бо сусіди постійно скаржаться на гучну музику вночі.

кевіну подобалося знайомитись зі студентами, тож скоро на таких вечірках він став постійним гостем. Зрештою Меллой узяв його неофіційним викидайлом — йому подобалося, як Карр уміє тримати молодь під контролем, не заважаючи їй розважатися. Платив Меллой їжею і різними речами для хатнього господарства.

Якось увечері, коли аллен сидів на сходах з кількома студентами, у нього виникла ідея організувати власні кегові вечірки.

— Можна навіть скинутися й орендувати джакузі.

Усі підтримали цю ідею.

Джакузі привіз власник сервісу оренди — молодий чоловік на ім’я Тім Кол. аллен допомагав усе встановити, і вони потоваришували. Після вечірки Тім запропонував лишити джакузі у них, аж поки його не захоче орендувати хтось інший — таким чином можна буде не возити все обладнання туди-сюди зайвий раз.

Через деякий час аллен запропонував Тіму працювати разом: можна купувати джакузі у Ванкувері, привозити їх у Беллінгем і збирати вже тут приблизно за 500 доларів. А у місті їх можна продавати чи здавати в оренду у санаторії для терапевтичного застосування. Тімові сподобалась ця пропозиція.

аллен замовив візитівки на ім’я професора Крістофера Юджина Карра.

На жаль, панував сплутаний час, і стан Біллі погіршувався. Якщо спочатку він зменшив дозу з трьох разів на добу до двох, то тепер довелося перейти на один, а іноді навіть пропускати день чи два.