Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 149

На годиннику зникав час.

Десь за два тижні по тому йому зателефонував Френк Борден:

— Я хочу попросити про послугу. Будь ласка, зайди у мою квартиру і знищ комп’ютер.

— Ти що, жартуєш?

— Придурок, не до жартів тут! Висмикни його з розетки і розбий! Обов’язково розбий жорсткий диск — просто на дрізки.

аллен зробив, про що його просили.

Того вечора Борден повернувся додому зі спортивною сумкою, повною грошей. Він хвалився, що вже давно знайшов доступ до деяких банківських систем і списував по півцента з усіх рахунків. Усі ці гроші він збирав на кількох рахунках, відкритих на його фальшиві документи — а сьогодні пішов і зняв готівку.

— Ось, візьми і собі, — кивнув Борден на сумку.

аллен завагався, чи не вперше у житті задумуючись про наслідки.

— Якщо я візьму хоч копійку з цих грошей — мене заарештують.

– Їх ніяк неможливо відстежити.

— Це псує карму. Якщо я візьму щось із таким негативом, то опинюсь у глибокому лайні.

— Друже, та в тебе реально проблеми, — протягнув Борден.

— Ти навіть не уявляєш які, йолопе.

— Ну, от що. У мене нові документи — так що я валитиму звідси. Ти відвезеш мене в Канаду?

— Так, звісно.

Борден закинув у фургон свою сумку з грішми та ще одну, меншу, з речами.

На кордоні проблем не було. Службовець запитав мету їхнього візиту в Канаду, аллен відповів «у відпустку їдемо» — на тому й усе.

Борден сказав йому їхати у Вайтхорс — портове містечко з кількома яхтами, стрип-барами та казино неподалік від Ванкувера. Тут він витяг свій гаманець:

— Слухай, я маю позбутися своїх старих документів, так що тримай.

— Так а нащо мені твої документи? У мене й своїх вистачає. Борден запхав своє водійське посвідчення, кредитні картки та паспорт під сидіння.

— Ну, то викинь їх. А, от ще що: я не зможу отримувати виплати за інвалідність, бо не можу змінити адресу, на яку приходять чеки. Але якщо вони збиратимуться у моєму ящику — хтось зрозуміє, що мене немає. А це мені зараз не потрібно — мені краще деякий час лишатися живим. Можеш подбати про це? Просто забирай мою пошту, а гроші лишай собі. А мою машину хай відтягнуть на звалище.

— Мені не важко забирати твою пошту. Але чому я не можу просто переказувати тобі гроші?

— Ну ти й вилупок! Бо для твоєї ж безпеки тобі краще не знати, де я. Якщо знадобиться зі мною зв’язатися — звертайся до мого знайомого, Лефті Перла. Він знатиме, як передати мені повідомлення. Я не люблю мати більш ніж один контакт.

— А чому ж ти обрав цього Перла, а не мене?

— Бо Лефті може прислати мені трави`, де б я не був, а ти не по цій темі.

аллен почекав, поки Борден заселиться у мотель, а потім рушив назад. Якщо вже Борден вирішив зникнути — значить, вони більше ніколи не побачаться.

Однак за два тижні Борден зателефонував йому.

— Слухай, мені тут треба владнати одну справу. Маю дещо перевезти. Можеш приїхати по мене на своєму фургоні? Тільки не кажи нікому, навіть Лефті.

аллен поїхав у Вайтхорс і забрав його. Дорогою назад Борден попросив аллена заїхати у прикордонне містечко Блейн. Тут він вказав дорогу до старого трейлера, що стояв хтозна-де.