Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 145

Наступного тижня видання «Ю-Ес-Ей Тудей» вивело цю історію в масштаби країни: «УТІКАЧ З ДВАДЦЯТЬМА ЧОТИРМА ОСОБИСТОСТЯМИ». У цій статті наводилася цитата Ґері Швейкарта, який казав, що втеча Біллі ставить під загрозу весь прогрес за дев’ять років лікування. Також він переживав, що Біллі може накласти на себе руки: «Я абсолютно переконаний, що Біллі не завдасть нікому шкоди. Але я хвилююся за нього».

На запит помічника прокурора, який заявив, що Біллі може розпастися на різні особистості та стати небезпечним, якщо не зможе тричі на день приймати свої ліки, суддя Томас Мартін видав ордер на арешт. Суд вирішив, що після арешту Міллігана мають повернути у Центр судової медицини Моріца з максимальним ступенем безпеки. Також Мартін призначив на п’ятницю 11 липня судове засідання, на якому мали владнати конфлікт між доктором Стеллою Керолін і доктором Льюїсом Лінднером — щодо правильного лікування Міллігана.

Поліція Колумбуса оголосила Біллі в розшук.

Ренді Дана у розмові з журналістами «Колумбус Диспетч» описав цю ситуацію як трагічну: «Він [Мілліган] чудово у нас працював і добре ладнав з усіма. Терапевтична команда мала от-от порекомендувати суду дозволити йому жити в суспільстві — довелося б хіба що раз на тиждень доповідати про себе в лікарню».

Протягом наступних кількох днів журналісти сподівалися, що Біллі сам приїде до Ґері Швейкарта, але суддя Мартін оголосив: «Навіть якщо він повернеться — слухання не буде, бо він має знов пройти огляд, перш ніж ухвалювати рішення щодо його лікування».

(2)

Коли Учитель прочитав коментар судді Мартіна, він усвідомив, що доведеться самостійно вирішувати. Він довіряв судді, який дав йому стільки свободи, скільки міг, а от доктору Лінднеру не довіряв. томмі вдалося прочитати рекомендації доктора Векслера щодо смертельної небезпеки детоксикації — а ще Учитель пам’ятав, що зробили з томмі в Лімі.

Треба їхати геть із Огайо.

Але спочатку він пішов у торговельний центр «Вестленд» у Колумбусі — у нього був контакт одного тутешнього хлопця, який міг дістати «Амобарбіталу» на кілька місяців. На випадок зустрічі з кимось у лікарні він одягнув чорну перуку з довгим волоссям (її дав Ларрі Креддок), картуз і окуляри з товстим склом у чорній оправі. Люди часто відводять погляд, якщо бачать божевільного або жебрака, тому він одягнув брудну майку з плямами, з-під якої стирчав голий живіт, а обличчя скривив, як у зомбі з лікарні. Спрацювало: повз нього пройшов соціальний працівник Керол Харріс — і навіть не глянув зайвий раз.