Читать «Казки мого бомбосховища» онлайн - страница 77

У нас у магазині далі по вулиці, за старою аптекою, як ти знаєш, можна купити віскі. З продавчинею ми знайомі з дитсадочка, і для мене вона останні кілька років, так-так, відколи я тебе знаю, завжди має пляшечку в запасі. Дає мені на розлив того віскі. Жодному ханурику на нашому районі вона не дасть віскі на розлив, хай би вони на колінах перед нею повзали. Та вони і не просять. Замовляють щось простіше. Їм вона розливає дешеву водяру або, в крайньому разі, портвейн. У пластиковий стаканчик. Для мене ж вона завжди має напоготові лід, склянку та хороший віскі. Часом п’є зі мною. Дякуючи за це, я щоразу приношу їй букет квітів із магазину. Тюльпани найчастіше, оті, що замовила з Утрехта, коли була в тебе вдруге. Букет вона ставить у кришталеву вазочку, і ми мовчки п’ємо. Усі, хто бачив нас у такі хвилини, переконані, що ми з нею спимо.

Уявляєш? Мені чоловік про це розповів. Удав, що ревнує, але насправді – я ж бачила – хотів би, аби це виявилося правдою. Тільки я не вловила в його погляді та інтонаціях головного: чи то він таким чином мріяв би спробувати з нами двома, чи то був би задоволений моїм зв’язком на стороні, що зняло би з нього турботу про те, як задовольнити мене. А він давно вже не впорується…

Заспокоїлася трохи. Це легше зробити, коли ти далеко. Буря влягається швидше. А в твоїй присутності в мене наступає штормовий сезон, не інакше. Як ти це робиш, коханий?

Твоя присутність у моєму помешканні стає дедалі відчутнішою. Ти ж знаєш, любий, я затята фетишистка. Усе, що я отримала від тебе останніми роками (окрім оргазмів та синців на стегнах та зап’ястках, само собою, м-м-м), зібрано в моїй кімнаті. Одна подруга все просікла і сказала, що моя кімната стала схожою на олтар чи кімнату-музей певної людини. Книжки, привезені від тебе, та нотатнички, які ти мені даруєш, пахнуть тобою, уявляєш? Я купаюся в цьому запаху, відчуваю, як він пестить мою шкіру. Краще це вмієте робити лише тепла вода і ти.

Ти зараз подзвонив мені, запитав, як я доїхала, що роблю. «Усе добре, нічого такого не роблю, торби розбираю», – збрехала я тобі. Так мило, що я оце пишу тобі листа, думаю про тебе, а ти про мене у цей момент також. Але твоя турбота зворушує мене до сліз. Я почуваюся старшокласницею, наївнячкою, чесно. Аж у грудях від щастя пече. Не думала, що відчую щось подібне після тридцятки. Насправді, не думала. Може, тому я так тримаюся за тебе, коханий? Не через дике бажання, а щось цілком протилежне йому в моїй системі понять? Через ніжну, ненав’язливу, проте всеосяжну турботу, від якої почуваєшся дівчинкою, а не жінкою? Але я при тобі почуваюся настільки жінкою, що і словами не передати. А як тоді виходить, що дівчатком почуваюся іноді навіть більше? Я заплуталася. Ти мене заплутав. Чи віскі. Від нього моя логіка миттєво засинає. Так, це віскі. Чоловік прийде і знову дорікатиме, що я з відрядження повернулася п’яна. Що він розуміє?

Скільки разів ми бачилися, пам’ятаєш? І справді, цікаво, чи пам’ятаєш? Чи ведеш лік зустрічам, дням, годинам? Бо я ось веду. Маю один блокнотик, у ньому все записано. Щоправда, у вигляді розрахунків із клієнтами. Не буду ж я все писати як є, правда? Головне, аби я сама розуміла, що там до чого. Стороннім не зрозуміти тих чисел і позначок.