Читать «Керрі» онлайн - страница 99

Вони поринули в червону брутальну безпам’ять.

Унизу гупала й пищала музика («Я ковтаю білі пігулочки і від них не стуляю повік, / Я в дорозі вже шостий день, але сьогодні вернуся домів»), кантрі й вестерн, на все горло, дуже гучно, дуже фальшиво, гурт із п’яти людей у розшитих блискітками ковбойських сорочках і нових ушитих джинсах та з начищеними заклепками, які коли-не-коли витирали суміш поту й тоніку для волосся з лобів і грали на соло-, ритм-, сталевій і добро-гітарі та на барабанах, — ніхто й не почув ані звука сирени, ані першого вибуху, ані другого; а коли злетів у повітря газопровід, музика затихла і хтось заїхав на стоянку й прокричав новини, Кріста з Біллі спали.

Коли Кріста несподівано прокинулася, годинник на нічному столику показував за п’ять хвилин першу. Хтось гатив у двері.

— Біллі! — горлав той хтось. — Уставай. Агов! Агов!

Біллі поворухнувся, перекотився і збив дешевий будильник на підлогу.

— Якого святого? — глухо сказав він і сів. Спину пекло. Ця стерва залишила на ній довгі подряпини. Він майже не зауважив їх раніше, але зараз вирішив, що пошле її додому пішодрала. Просто щоб навчити, хто тут… Його вразила тиша. Тиша. «Кавалер» не зачинявся до другої; власне, Біллі й тепер бачив крізь запилюжене мансардне вікно, як блимала й мерехтіла на вулиці вивіска. Якщо не рахувати невпинного гупання у двері

(щось сталося)

тут було, як на цвинтарі.

— Біллі, ти там? Агов!

— Хто це? — прошепотіла Кріста. Її насторожені очі мерехтіли від блимання неону.

— Джекі Телбот, — задумливо сказав він, а тоді додав голосніше: — Чого тобі?

— Впусти мене, Біллі. Треба побалакать!

Біллі підвівся й голяка подався до дверей. Він відімкнув старомодний гачок і відчинив двері.

Джекі Телбот увірвався всередину. Його очі були дикі, а обличчя замурзане кіптявою. Він саме перехиляв чарки зі Стівом і Генрі, коли за десять хвилин до дванадцятої прилетіла звістка. Вони повернулися до містечка в пристаркуватому відкритому «доджі» Генрі й бачили вибух газопроводу на Джексон-авеню з високої точки огляду на вершечку Цегельного пагорба. Коли Джекі позичив «додж» і поїхав у зворотному напрямку о 00 : 30, руїни міста вже наповнювалися панікою.

— Чемберлен горить, — сказав він до Біллі. — Усе дране містечко. Школи вже нема. Центру нема. Західний край вибухнув од газу. І Карлін-стріт горить. І кажуть, що все зробила Керрі Вайт!

— О Боже, — сказала Кріста. Вона почала вилазити з ліжка й потяглася по свій одяг. — Що вона…

— Помовч, — рівним голосом сказав Біллі, — бо дам по сраці. — Він знову глянув на Джекі й кивнув, щоб той продовжував.

— Її бачили. Багато хто бачив. Біллі, кажуть, вона вся в крові. Вона була на тому всраному випускному… Стів і Генрі не допетрали, але… Біллі, ти… та свиняча кров… то ти…

— Ага, — сказав Біллі.

— О ні. — Джекі привалився спиною до одвірка. У світлі єдиної лампи з коридору його обличчя було хворобливо-жовте. — О Господи, Біллі, все містечко…

— Керрі рознесла все містечко? Керрі Вайт? Гівно ти мелеш. — Він сказав це спокійно, майже вмиротворено. Кріста хутко вдягалась у нього за спиною.