Читать «Керрі» онлайн - страница 98

Керрі вийшла через задні двері, прохиталася через подвір’я й передихнула

(де моя мама)

притулившись до дерева. Вона щось мала зробити. Щось таке, що стосувалося

(придорожень та їхніх стоянок)

Ангела з Мечем. Полум’яним Мечем.

Нічого страшного. Вона згадає пізніше.

Вона задніми подвір’ями пішла навпростець до Вілов-стріт, а там видерлася насипом на трасу 6.

Було 01 : 15.

Коли Крістіна Гарґенсен і Біллі Нолан повернулися до «Кавалера», було 23 : 20. Вони піднялися задніми сходами, пройшли коридором, і ледве вона встигла ввімкнути світло, як він уже рвонув її блузку.

— Заради Бога, дай мені розстебнути…

— До біса це.

Він раптом зірвав її, сіпнувши ззаду. Тканина роздерлася з різким тріском. Один ґудзик відлетів і тепер блищав з голої дерев’яної підлоги. До них неясно долинала музика барного піаніно, і будівля злегка вібрувала від незграбних танців завзятих фермерів, і водіїв, і мельників, і офіціанток, і перукарок, і пацанів та їхніх міських подружок із Вестовера й Льюїстона.

— Чуєш…

— Тихо.

Він дав їй такого ляпаса, що голова закинулася назад. Вона обпекла його спокійним, убивчим поглядом.

— Це кінець, Біллі. — Вона відступила назад. Її груди переповнювали станик, у пласкому животі пульсувало, довгі ноги в джинсах звужувалися донизу; але вона відступила до ліжка. — Усе скінчено.

— Аякже, — сказав він і стрибнув до неї, і вона вдарила його кулаком, на диво сильно і влучно — просто в щоку.

Він випростався й легко сіпнув головою.

— Ти мені ліхтаря засвітила, курво.

— Я тобі ще дам.

— Ще й як даси.

Вони зиркали одне на одного й важко дихали. Тоді він почав розстібати сорочку, а на його обличчі зародилася вузенька усмішка.

— Нам вдалося, Чарлі. Нам справді вдалося. — Він називав її «Чарлі», коли був нею задоволений. Здавалося, думала вона, подумки холодно посміхнувшись, це в нього таке звичне слівце, що означає «хороша дірка».

Вона відчула, як на обличчі з’являється маленька посмішка, і трохи розслабилася — саме в ту мить він ляснув її по щоці своєю сорочкою й кинувся на неї, буцнувши головою в живіт, наче цап, і перекинувши її на ліжко. Пружини завищали. Вона безсило гупала кулаками по його спині.

— Злізь із мене! Злізь із мене! Злізь, кажу, амбал обісраний!

Він либився до неї, а тоді швидко і рвучко сіпнув — і застібка на її джинсах розірвалася, вивільнивши стегна.

— Покличеш татка? — сопів він. — От що ти зробиш? Га? Так і зробиш, друзяко Чакі? Покличеш свого татуся, старого страшного юриста-туриста? Га? А знаєш, я б і з тобою таке зробив. Скинув би відро на твою всрану макітру. Знаєш таке? Знаєш? Свиняча кров для свині, так? Прямо на твою розперевсрану макітру. Ти…

Вона раптом припинила опиратися. Він зупинився й глянув на неї. У неї на обличчі з’явилася дивна посмішка.

— Ти хотів цього з самого початку, так? Ти, жалюгідна торба з лайном. З самого початку, правда? Ах ти ж мале дрібнокаліберне безверхе засмоктане дике падло.

Він повільно й дико вискалився.

— Не має значення.

— Ні, — сказала вона. — Не має значення. — Раптом її посмішка зникла, а на шиї виступили жили — вона харкнула йому в обличчя.