Читать «Дикі володарі» онлайн - страница 72

* * *

Зі всіх хлопців тільки Дилда зрозумів, що й до чого. Він сидів праворуч від Еріха й навмисно спостерігав за ним, підозрюючи: той обов’язково щось влаштує. До того ж, у вибраному Дилдою квитку питання були занадто складні, тому він навіть не намагався на них відповідати. От якщо в Еріха є із собою «шпора», може, і Дилді щось перепаде…

Але Еріх взагалі нічого не робив. Сидів собі, спершу аркуші перебрав, ніби перераховував, потім взяв другий зверху, пальцями по ньому пробіг і давай олівцем водити, так легенько-легенько його заштриховуючи. Цікаво, навіщо?!.

Дилда розсіяно стежив за тим, як рухається поверхнею олівець, і раптом побачив! Він ледве не закричав від здивування й захвату, але стримався, тільки зойкнув тихо, однак, здається, ніхто не помітив.

Та й не могли помітити (Дилда тільки згодом це зрозумів): занадто нечіткими, дрібними були літери, що проступили на аркуші. Сидів би Дилда трішечки далі — і він би все проґавив.

Не потрібно мати IQ академіка, щоб здогадатися: під «пильним оком» телекамер Еріх з нічого, з абсолютно чистого аркуша паперу добуває відповіді на свій екзаменаційний квиток. Як — справа десята, про це він потім розповість (якщо захоче, звичайно), а зараз — подати б йому знак, щоб допоміг.

…їх вважали друзями, хоча запитайте Дилду, що він сам думає з цього приводу, — не відповів би. Не тому, що дурний, а тому, що не знає. Тут була не дружба, а щось інше. Колись давно Дилда заступився за новачка-хлюпика, тільки на днях переведеного в їхню школу, який завжди носив допотопні окуляри замість зручних лінз і на уроках відповідав найкраще за всіх. Чому заступився? Та так… (Гаразд, гаразд! просто хотів сподобатися зазнайці Магді, котру — ох уже ці дівчиська! — зворушував вигляд «беззахисного» й «симпатичненького» очкарика). Потім Еріх допоміг йому написати відповіді на контрольній. Так вони й опікувались одне одним, кожен відповідно до своїх можливостей.

Але дружби між ними не було. Чи була — але старомодна якась. Адже зараз дружать тільки за інтересом: якщо й одному, й іншому від дружби є якась вигода. І завжди прораховують, щоб «не переплатити зайвого». А Дилда й Еріх… дружили як виходило. Ні Дилда не рахував, скільки разів рятував очкарика від місцевих хуліганів, ні той — скільки разів допоміг приятелеві на іспитах чи просто на уроках. Коли треба було, тоді й виручали один одного.

Еріх завжди швидкий на вигадки, особливо якщо це стосувалося різних «шпор». Дилда іноді заздрив — не завзятості його та кмітливості, а тому азарту, захвату, з якими Еріх вступав до гри «обдури вчителів». І обманював! Навіть сьогодні, коли сам Дилда після стрибків у душовій уже ні на що не сподівався (свою «шпору» він затискав пальцями ноги, але, пострибавши, впустив, звичайно).

Дилда перехопив погляд Еріха. Той дописав свої відповіді, а тепер вказував очами спершу на аркуші Дилди, а потім на підлогу.

Раптом Еріх ворухнувся, щоб почухатися, і упустив свої папери. Дилда не «гальмував» і потягнувся, начебто хотів допомогти йому, а насправді спихнув зі стола й свої листки. Інші хлопці хто з цікавістю, хто роздратовано поглянули на них і відвернулися: кожному вистачало проблем.