Читать «Дикі володарі» онлайн - страница 70

— Станьте під сушарки! Ноги на ширині плечей, руки на поясі. Кілька разів підстрибніть якнайвище. Ще вище! Молодці. Тепер пройдемо в клас.

«Пройдемо», аякже! Начебто директор справді стояв би разом із ними під душем або під сушаркою (ух, гаряча! здається, ніби по шкірі наждачкою пройшлися, так палить).

Ні, звичайно, директор ані в душ, ані в сушарку не піде. Він сидить зараз в учительській, разом з комісією, що приїхала в гості (обмін досвідом!) і тутешнім оператором, і через візори спостерігає за класом. У який, до речі, випускники вже ввійшли — як і були, без нічого.

Еріх подумав, що десь недалеко, може, навіть за цією стінкою, ще один такий же клас, де розсідаються дівчиська. Теж усі без нічого. Але думка ця, яка в будь-який інший час напевно схвилювала б його, зараз здалася просто недоречною. Не до того, слід зайняти місця відповідно до іменних табличок, розставлених на кожному столі. Там уже лежать і контейнери з їхнім папером, олівцями, ластиками…

«Тільки б не переплутати!»

Еріх сів за парту, пойорзав, улаштовуючись зручніше, і нарочито не кваплячись відкрив контейнер. Зітхнув: «Свій!»

Вважай, півсправи зроблено. Але розслаблятися поки рано, найскладніше на нього ще тільки очікує.

Просто перед хлопцями — дошка на всю стіну, поділена на квадрати. Директор почав за списком читати прізвища — і кожному потрібно назвати якийсь номер із тих, що написані на квадратах. Тоді квадрат провертається навколо осі й з’являються обрані учнем питання.

Еріх вибрав тринадцятий, тому що в нього це щасливе число: тринадцятого він народився — і, до речі, у тринадцятому році.

Квадрат із цифрами «1» і «З» перевернувся, Еріх почитав питання, зітхнув і підсунув до себе листки паперу.

* * *

В учительській було майже так само жарко, як у душовій. І директор із задоволенням послабив би вузол краватки, а то й узагалі зняв би його разом з піджаком, як робив щоразу, з’являючись у цій кімнаті. Але сьогодні не можна: високі гості з-за кордону по обміну досвідом, слід тримати марку.

І стікати потом.

Учительська ніколи не була розрахована на велику кількість людей, зазвичай тут перебували директор школи, чиї учні здавали іспит, два-три спостерігача від міністерства освіти та оператор, який забезпечував технічну підтримку іспиту: від динаміків і визорів до перевірки паперу, ластиків, олівців на предмет наявності шпаргалок.

— Дивно! — пропихтів над вухом директора один з гостей. — Ми давно вже відмовилися від використання паперу! Знаєте, комп’ютерів вистачає, — говорив він із дратівливим акцентом, ковтаючи г’л’сні й подовж-ж-жуючи приголосні.

— Ми давно вже відмовилися від комп’ютерів, — директор надто пізно зрозумів, що майже дослівно повторив фразу гостя. Щоб якось зам’яти незручність, він взявся пояснювати, хоч і не збирався цього робити: — Комп’ютери не годяться. Їх дуже легко провести, навіть якщо використовувати просто як друкарські машинки. Але справа не тільки в цьому. Іспити влаштовані таким чином, щоб якомога об’єктивніше оцінити знання учнів — у тому числі в екстремальній ситуації.