Читать «Дикі володарі» онлайн - страница 74

Мислення стало підмогою в житті, думка уподібнилася знаряддю, яким добувається їжа, відбувається повсякденна орієнтація в просторі й часі — і не більше. Навіть менше, бо дедалі частіше будь-які складні й абстрактні розумові операції за людину виконують машини, а вона лише пожинає плоди, вкрай прагматизовані, орієнтовані в площині шкідливо-корисно. Вся надія на дітей, — він посміхнувся. — Завжди, за всіх часів сподівалися саме на майбутні покоління. Сьогодні ми додаємо до цих надій ще й дію: спробу підштовхнути в потрібному напрямку. Директор має рацію, комп’ютери ми  не використовуємо під час іспитів, тому що їх занадто легко обдурити. А не давати дітям взагалі жодного шансу — виходить, у зародку вбити прагнення знайти вихід із ситуації. Так, над моделюванням найоптимальніших умов експерименту працювала не одна група професійних психологів (в основному — електронних). І вже зараз ми отримуємо досить непогані результати. Якщо так піде й далі…»

«Підсадний» продовжує посміхатися. Він знає, що присутнім не буде сказано ні слова більше ніж потрібно. І знає, що після іспиту й Еріх, і його друг отримають гарні оцінки. Відмінні оцінки! І той, другий хлопчик піде вчитися далі, і напевно стане фахівцем високого класу.

Що ж стосується Еріха… Після вручення дипломів, коли директор уже попрощається з дітьми й ті почнуть розходитися, пан «підсадний» підійде до хлопчика й візьме його під лікоть, делікатно, але чіпко.

І, сам того не знаючи, вимовить слова із давнього двовимірного фільму:

— А вас, Еріх, я попрошу залишитися.