Читать «Дикі володарі» онлайн - страница 73

…Коли вони вдвох гарячково підбирали сторінки, Еріх мовчки підсунув Дилді одну зі своїх. Потім, уже сидячи за партою, Дилда побачив: тонкими лініями на сторінці був позначений прямокутник. Який, видно, він мусив заштрихувати, як це робив Еріх.

Страшенно потіючи від страху, Дилда взявся за олівець. Тільки зараз він почав розуміти, яку неймовірну роботу провів Еріх. Незрозуміло як, але приятель примудрився перенести на папір короткі конспекти відповідей на всі питання та ще й запам’ятати, на якому аркуші й де саме перебувають ті чи інші з них. Але не це найскладніше (пам’ять у Еріха завжди була відмінною) — от як він зміг вручну написати відповіді на всі білети?!

Дива!

(Згодом Еріх пояснив: ніяких див. Проста випадковість, завдяки якій він виявив, що якщо писати з притиском, підклавши під сторінку ще один чистий аркуш, то на нижньому текст ніби продавлюється. І якщо його потім акуратно заштрихувати…

«Решта — справа техніки, — посміхався після іспитів задоволений Еріх. — Точніше, якраз не техніки, а ось цих рук. Ну, а найскладніше — розташувати всі відповіді, щоб потім можна було легко знайти. Нічого, впорався! Головне — мізками пошурупати!»)

«Наскільки було б простіше, — з тугою думав Дилда, — якби нам дозволяли працювати хоча б із друкарською машинкою!.. Скачав через Мережу потрібну хакерську програмку, завантажив — і жодних проблем».

Він подивився на Еріха, вдячно кивнув йому й продовжував виводити закарлючки, переписуючи відповіді на чистий листок. Дуже боліла рука — вся, від ліктя до кінчиків пальців, але Дилда не здавався.

* * *

— І ви не зупините їх? — у голосі гостя лунало погано приховане здивування. — Адже чітко ж видно, вони списують, обидва!

— Такі правила, — незворушно заявив один із міністерської комісії. — До кінця іспиту ми не маємо права втручатися. Та це й ні до чого: камери все фіксують. За необхідності ми подамо докази того, що хлопці списували.

Решта міністерських несхвально позирнули на нього, але — «солідарність над усе!» — промовчали.

Той, хто говорив, був прикомандирований до їхньої комісії вказівкою згори, але звідки саме — невідомо. Люди «згори», «підсадні», супроводжували кожну з комісій на випускних іспитах, однак продовжували дотримуватись інкогніто й одягатися у форму працівників міносвіти. А ті, у свою чергу, не поспішали грати в приватних детективів і розсудливо тримали носи подалі від чужих справ. Тим більше, що справи ці були явно державної ваги.

«Ще один приклад сучасного виродження, — думав „підсадний“, дивлячись, як мовчать і відвертаються міністерські. — їм ніколи не спаде на думку поцікавитися, чому я тут. Будемо сподіватися, вони — з вимираючої породи людей, які, по суті, людьми так і не стали. Людська цивілізація балансує на межі, на якій сама благополучно опинилася через надмірну й квапливу інтелектуалізацію машин. Єдина властивість, що якісно відрізняє людину від тварин, — її свідомість, здатність мислити — перетворилася лише на милиці, ще один інструмент, завдяки якому людина пересувається у світі речей.