Читать «Ловець повітряних зміїв» онлайн - страница 15

Після школи ми з Гассаном зустрічалися, брали книжку та рушали до пагорба, схожого на перевернуту миску, що стримів на півночі від маєтку мого батька у Вазір-Акбар-Хані. На вершині того пагорба був старий занедбаний цвинтар: поміж рядами надгробків без підписів переплелися кущисті зарості — так, що годі пройти. Від тривалих дощів і снігів залізна брама поіржавіла, а низькі мури з білого каменю перетворилися на руїни. Поблизу входу на цвинтар росло гранатове дерево. Якось літнього дня я взяв один з кухонних ножів Алі та викарбував на стовбурі наші імена: «Амір і Гассан, султани Кабула». Ці слова означали, що дерево тепер офіційно належить нам. Після школи ми з Гассаном вилазили на його гілляки та зривали криваво-червоні плоди. Я з’їдав гранат, витирав руки об траву, а відтак брався читати Гассанові.

Гассан сидів, схрестивши ноги, на його обличчі танцювали полиски й тіні від гранатового листя, він мимоволі скубав травинки, а я читав йому історії, які він не міг прочитати самотужки. Те, що Гассан виросте неписьменним, як Алі та більшість хазарейців, було визначено в мить його народження або навіть у мить зачаття в негостинному лоні Санаубар — бо яка, зрештою, користь слузі від писаного слова? Та попри неписьменність, а може, саме завдяки їй, Гассана вабила таємниця слів, манив загадковий світ, йому недоступний. Я читав Гассану вірші й оповідання, а часом і загадки, хоча згодом перестав їх читати, бо помітив, що він розгадує значно краще за мене. Тому я уникав змагальності й читав, наприклад, про походеньки пихатого мулли Насреддіна та його віслюка. Ми годинами сиділи попід тим деревом, сиділи, аж поки сонце зникало на заході, та навіть тоді Гассан наполягав, що світла вдосталь, аби прочитати ще одненьку історію, ще одненький розділ.

Найбільше в читанні Гассану я любив ті моменти, коли ми натрапляли на довге слово, якого він не знав. Тоді я дражнив Гассана, вказував на його невігластво. Одного разу я читав історію про муллу Насреддіна, і Гассан зупинив мене.

— А що значить це слово?

— Яке саме?

— Недоумкуватий.

— Ти не знаєш, що воно означає? — запитав я, шкірячись.

— Ні, Аміре-ага.

— Але ж це найзвичайнісіньке слово!

— А все-таки я його не знаю.

Може, Гассана і шпигнула моя в’їдливість, однак на його всміхненому обличчі це не відобразилося.

— Ну, в моїй школі всі знають, що воно означає, — сказав я. — Пояснюю. «Недоумкуватий» значить «розумний», «мудрий». Я складу з ним речення, щоб ти зрозумів: «Гассан недоумкуватий, коли йдеться про слова».