Читать «Ловець повітряних зміїв» онлайн

Халед Госсейні

Ловець повітряних зміїв

Присвячую цю книжку Гарісові й Фарах,

світлу моїх очей,

а також афганським дітям.

Подяки

За добрі поради, допомогу та підтримку я в боргу перед моїми колегами: доктором Альфредом Лернером, Дорі Вакіс, Робіном Геком, доктором Тодом Дреем, доктором Робертом Таллом та доктором Сенді Чан. Також дякую Лінет Паркер із юридичного центру «Іст-Сан-Хосе Ком’юніті» за поради щодо процедури всиновлення та містеру Дауду Вагабу за те, що розповів мені про свій афганський досвід. Я вдячний моєму любому другові Таміму Ансарі за його турботу та підтримку, а команді письменницьких майстерень Сан-Франциско за зворотний зв’язок і заохочення. Хочу також подякувати батькові — моєму найдавнішому другу та власнику всіх шляхетних рис, притаманних бабі; матері, яка молилася за мене та виконувала назр на кожному етапі написання цієї книжки; тітці, яка купувала мені книжки, коли я був юним. Дякую Алі, Сенді, Дауду, Валідові, Раї, Шаллі, Захрі, Робові та Кадерові за те, що читали мої історії. Також дякую докторові та місіс Каюмі — ще одним моїм батькам — за їхнє тепло та непохитну підтримку.

Хочу також висловити вдячність своїй агентці та добрій подрузі Елейн Костер за її мудрість, терпіння та уважний підхід. Дякую Сінді Шпіґель — моїй пильній і розсудливій редакторці, котра допомогла мені відімкнути чимало дверей у цьому тексті. Дякую Сьюзен Петерсен Кеннеді за те, що повірила в цю книжку, і всьому працьовитому колективу «Рівергед», що майстерно над нею попрацював.

І нарешті я не можу дібрати слів, щоб подякувати моїй чудовій дружині, Рої, на думку якої я беззастережно покладаюся, за її доброту та щедрість, за те, що читала, перечитувала і допомагала правити кожну-кожнісіньку чернетку цього роману. Роє-джан, я завжди любитиму тебе за терпіння та розуміння.

Розділ перший

Грудень 2001

Я став тим, ким є нині, у дванадцять років, одного морозного похмурого дня взимку 1975-го. Виразно пригадую той момент, коли, скоцюрбившись за хисткою саманною стіною, крадькома спостерігав, що діється в завулку біля замерзлого струмка. То було дуже давно, але дарма кажуть, буцімто минуле можна поховати — як з’ясувалося, не можна. Минуле будь-що видряпається на поверхню. І тепер, озираючись, я розумію, що крадькома вдивлявся в той безлюдний завулок упродовж останніх двадцяти шести років.

Минулого літа з Пакистану зателефонував мій друг Рахім-хан. Попросив до нього приїхати. Я стояв у кухні, тримаючи слухавку біля вуха, і раптом збагнув, що на лінії не лише Рахім-хан, а й моє минуле з неспокутаними гріхами. Після розмови я пішов прогулятися коло озера Спрекелз у північному кутку Ґолден-Ґейт-парку. Пообіднє сонце іскрилося у воді, шелесткий бриз підганяв з дюжину мініатюрних човників. Тоді я поглянув угору і побачив у небі двох повітряних зміїв — червоних, з довгими синіми хвостами. Вони танцювали високо над деревами у західній частині парку, аж понад вітряками, линули біч-о-біч, мовби пара очей, що дивиться на Сан-Франциско — місто, яке я тепер називаю домом. І враз у моїй голові зашепотів голос Гассана: «Для тебе — хоч тисячу разів». Гассан — ловець повітряних зміїв із заячою губою.