Читать «Діалоги» онлайн - страница 119
Луцій Анней Сенека
104
Овідій. «Метаморфози», II, 328: про Фаетона, який зважився керувати сонячною колісницею.
105
Сенека, вочевидь, згадує своє ж вигнання на Корсику.
106
Курій — Маній Курій Дентат, консул 290 р. до н. е., державний діяч ранньої Республіки; був зразковим шанувальником «звичаїв предків», винятково скромний у побуті й непідкупний. За свідченням античних авторів, самніти, з якими Рим провадив війни, хотіли підкупити його казковою сумою грошей, а той відповів їм, що гроші йому ні до чого, бо їсть він з глиняного посуду, а володіти воліє не золотом, а людьми, в яких є золото.
107
Корунканій — Тіберій Корунканій, консул 280 р. до н. е., перший в історії Риму верховний понтифік (pontifex maximus) незнатного походження; як і Курій Дентат, прихильник простих звичаїв, байдужий до грошей, а ще — гострий і дотепний у красномовстві.
108
Цензор — урядова особа, яка впродовж п’яти років здійснювала опис майна, наглядала за звичаями громадян, засвідчувала їхні права, римське громадянство тощо. Найсуворішим римським цензором був Марк Порцій Катон Старший, який боровся з розкішшю і порушенням «звичаїв предків», за що й називали його Цензором.
109
Красс — Марк Ліціній Красс, представник оптиматів, прибічник Сулли; за часів сулланських проскрипцій нагромадив величезне майно, тому й називали його Багатим (Dives); здобув перемогу над військом Спартака (71 р. до н. е.).
110
Сенека, як про це Тацит в «Анналах» (XIII, 42), за роки зближення з Нероном нажив триста мільйонів сестерціїв, тож справді мав на чому випробовувати свою чесноту.
111
Таку, справжню, радість Сенека називав суворою (severa); вона не приходить сама собою: «Вчися радіти» (disce gaudere), — закликає філософ.
112
Речі обоятні — грец. adiaphora лат. indifferentia (індиферентні), тобто ті, до яких мудрець цілком байдужий.
113
Стоїки (й кініки) прагнули звільнити себе від того почуття, яке називаємо прив’язаністю — до речей, до майна, до близьких осіб, до місця проживання тощо; єдина болісна втрата для стоїка — втрата чеснот (і, звісно, — часу), одне слово, — «багатства, що поза нашою душею, — нам не належать» (Демофіл, IV ст. н. е.).
114
У Римі лихварство, побирання відсотків, було заборонене законом, його розцінювали як грубе порушення доброзвичайності; до речі, у середньовічні часи лихварства не схвалювала й церква, вважаючи, що це — торгівля Божим даром — часом.
115
Денарій — срібна монета, вартість і вага якої з часом змінювалися; початково (з 269 р. до н. е.) вартість денарія дорівнювала десяти найдрібнішим монетам — асам; у деяких країнах монета під такою назвою в обігу й до сьогодні.