Читать «Діалоги» онлайн
Луцій Анней Сенека
Луцій Анней Сенека
Діалоги
Сила духу та ясність душі
Чільний римський стоїк Сенека, дарма що жив понад два тисячоліття тому, — серед нас, сьогоднішніх: сам же зізнався своїм сучасникам: «Пишу не для вас, а радше для прийдешніх поколінь». І це було правдою: хіба ж не до нас, не до нашого таки дня звернені хоча б ті його слова, що винесені на обкладинку пропонованого читачам видання його філософських «Діалогів»?
Та не лише з книжкових сторінок промовляє мислитель; його думки, поради, настанови вкарбовані в камінь — варто лише, проходячи вулицями й площами ренесансного Львова, приглянутися до фасадів кам’яниць: там, хоч і затерту віками, бачимо (й чуємо, озвучуючи її) латину.
Віки затирають написи, але — не їхній дух і їхню гостру злободенність. Вони — наче дороговкази у нинішньому метушливому, скаламученому потоками хаотичних інформацій споживацькому світі.
Діалогічний плин думок Сенеки — це і є вияв того життєдайного духу, що велить людині, попри всі життєві труднощі, триматися, тобто обрати собі за опору духовну вертикаль, шанувати її, подивляти незбагненне у своєму розмаїтті гармонійне творіння Всевишнього, бути гідною часткою (мікросвітом) тієї величної Цілості.
Сенека — на порозі християнської доби. Цінності, які він так натхненно проповідує, у чомусь найважливішому збігаються з християнськими чеснотами. Плекати в людині те, що з людини робить людину за її суттю, а не лише за назвою, йти на голос розуму, а не керуватись уподобаннями юрби, — ось провідний заклик усіх філософських творів Сенеки; заклик особливої ваги у нашу добу, коли матеріальне, як ніколи, бере гору над духовним, коли криклива, всюдисуща реклама закликає всіляко догоджати своєму шлункові…
Сенека ж не лише закликає — допомагає заблукалому серед хаосу й бездоріжжя, у галасливу добу, з її індустрією розваг та усіляких зваб — не знеособитися, залишитися собою, подати й іншим руку допомоги.
Отож, «Діалоги» Сенеки — не лише для зацікавленого читання: це — розмова з давнім мислителем, який, силою думки випередивши свою добу, став нашим сучасником, порадником, учителем.
На гребені збігаючого часу
«Стрімкості часу маємо дорівняти стрімкістю його використання — черпати, як із рвучкого, але не вічного потоку»
(«Про короткочасність життя» IX)
«