Читать «Діалоги» онлайн - страница 117
Луцій Анней Сенека
73
74
Стати приятелем собі — прагнув і Горацій; не раз, однак, з гіркотою зізнається, що так і не осягнув жаданого спокою (Посл. І, 8). Про це — і Франко у «Зів’ялому листі» (Другий жмуток, 11 вірш): «сам з собою у роздорі».
75
Словами Горація — «
76
За пересічним розумінням понять «насолода, радість, щастя, дружба та ін.» Сенека прагне вгледіти їхню сутність, що проступає часто в парадоксальних судженнях, як от: «справжня насолода» — це зневага до насолод, «справжня радість — сувора».
77
Пор. у Горація: «
78
Будь-яке сильне бажання чогось (cupiditas), як і надія (spes), неминуче пов’язані зі страхом.
79
Причин невдоволення людей своєю долею дошукується Горацій у своїй першій, присвяченій Меценатові, сатирі.
80
«Праця повинна виганяти піт» (тобто зайву, шкідливу, рідину), — зауважує Сенека у своїх «Листах» (51, 6), а не парильні чи сонячні ванни (див. прим. 40, Коротк.).
81
Серед численних негативних епітетів насолоди (voluptas) — invidiosa (
82
Тому насолода й «заздрісна»; таким самим епітетом античні наділяли й час: «invidiosa aetas» (його природа теж — рух).
83
У «Нікомаховій етиці» Арістотеля (латиною цитує Тома Аквінський): «Virtutis praemium honor» (
84
85
Римляни не сідали до обіду, а прилягали на спеціальних ложах.
86
Гучний сміх («на всі зуби») й Отці церкви вважали ознакою божевілля; усмішку — ознакою душевної радості. «Сміятися дозволено, але, хто регоче, — того треба ганьбити» (Ціцерон).
87
Цю «чисту», «тверезу» насолоду, до якої закликав Епікур, палкий його прихильник Сковорода називає «веселієм серця».
88
«Verum gaudium res severa est» (
89