Читать «Книга імен» онлайн - страница 55
Джилл Ґреґорі
— А що ж можу зробити я, коли поліція безсила? — Прем'єр-міністр розглядав хлопця зі здивуванням.
— Ви могли б наказати поліції провести ретельне розслідування її зникнення, еччеленца, нехай вони вивісять оголошення в усіх сусідніх містах. Ірина зникла три тижні тому, ми втрачаємо дорогоцінний час. Благаю вас, накажіть — і вони допоможуть її знайти. — Хлопець із мольбою простягнув руки до дружини прем'єр-міністра, яка саме відсунула свою чашку кави.
— Сеньйоро, ви знаєте, що таке кохати. Це щастя й мука водночас. Я хочу повернути свою кохану. З нею сталося щось жахливе. Вона б мене ніколи не покинула.
Даремно шукав Маріо співчуття в обличчі жінки, — він бачив лише холод її сталево-блакитних очей і бездоганно зачесане золотаве волосся. Вона поклала на стіл серветку й підвелася з посмішкою на тонких, мов жало бритви, вустах.
— Кохання — річ мінлива, юначе. А ще кохання минає. Можливо, та Ірина не хоче, щоб її знайшли.
Обличчя Маріо спалахнуло гнівом. Очі його горіли, як розжарене вугілля, проте він стримався та не вийшов за межі поваги.
Коли Флора Донді пропливла повз нього до кімнати, Маріо переніс силу свого погляду на її чоловіка:
— Ніколи, — відказав він тихим голосом, — ніколи моя Ірина не покинула б мене з власної волі.
— Мені дуже шкода тебе. — Прем'єр-міністр посунувся вперед, і Маріо з невимовним полегшенням побачив зацікавлення на тому породистому обличчі. — Запиши для мене своє ім'я, ім'я твоєї нареченої та її батька, а також дату зникнення, і я віддам наказ поліції провести розслідування — обшукати кожен виноградник, кожне, навіть малесеньке, село. — Ді Стефано простягнув хлопцеві авторучку і звелів дворецькому принести аркуш паперу. — Ти правильно зробив, що прийшов до мене, синку, — сказав він, коли Маріо записав усі відомості і з вдячністю поклав папірець на скатертину.
Ді Стефано підвівся та простягнув руку. Маріо радісно потиснув м'ясисту долоню свого благодійника. У нього пробудилася надія, і він подумки дякував Мадонні за те, що вона надала йому сміливості прийти сюди.
— Хай благословить вас Бог, сеньйоре. Хай благословить вас Бог. — Він мало не перекинув стілець, майнувши з тераси до дворецького, який його й випровадив.
Ді Стефано двома пальцями взяв папірець і подивився на слова, написані великими літерами. Потім витяг із кишені халата срібну запальничку з монограмою. Якусь мить він дивився на переплетених вісімкою змій, а далі викресав полум'я та спалив усі надії Маріо Бонфіліо.
Розділ двадцять другий
