Читать «Книга імен» онлайн - страница 57

— Девіде, — Йаель ніби прочитала його думки. Вона торкнулася його руки. — Зараз ваше завдання — завершити свою Книгу імен. І нашу також. Ми досі не маємо всіх імен. Дуже багато фрагментів Адамової Книги втрачено, вони сховані десь у печерах, у пустелі. І якщо ті самі імена закарбовані у вашому мозку, ми просто зобов'язані їх добути.

— І це єдиний шлях перемогти гносеїв, — додав Аві. Його чорні очі просвічували Девіда, мов лазер. — Нам необхідно урятувати якомога більше ламед-вовників. А тільки ви знаєте, хто вони такі.

Девід втупився в підлогу. Він прагнув тільки одного — вибратися з Нью-Йорка та знайти Стейсі. Та чи може він ризикувати, наражати її на небезпеку, якщо за ним стежать? Піт котився в нього по спині, і не лише через задуху в кімнаті.

Йаель вела далі, наче розуміючи його вагання.

— У Сафеді містики допоможуть вам пригадати все, що ви почули. Вам потрібно тільки як слід зосередитись. І це найкращий спосіб допомогти Стейсі. Кінець світу ще не настав, Девіде, тож ви маєте вірити, що ваша дочка жива.

Запала коротка пауза. Перервав її Аві: підібрав із підлоги пакунок із їжею, зашелестів папером і витяг собі зім'ятий пиріжок із чорницями. Відкусив шматок і передав пакунок Йаелі.

— А що там із Персі Ґаспардом? — згадав Девід і подивився Аві просто у вічі. — Що ви дізналися про нього?

— Поки що небагато. Знайшли одного — він народився в Монреалі 1939 року. І це вся інформація, яку наші джерела зібрали до катастрофи з електрикою. Зараз вони, очевидно, знають більше. Я звідси їду до Пенсильванії — туди, де зможу відновити зв'язок із цивілізацією, де працюють мобільні телефони. Нам доведеться чимало попрацювати, поки я встановлю контакт із колегами.

— Тоді не зволікай, — порадила Йаель.

Аві кивнув і підвівся.

— І ще одне, — сказав він, підходячи до Девіда. — Самоцвіти. Я їх у вас забираю.

— Чому? — спитав Девід.

— У мене вони будуть у більшій безпеці, навіть якщо ви дістанетесь Ізраїлю першими. Вони життєво важливі для єврейського народу й аж надто довго перебували в руках викрадачів. — Аві глянув на Йаель. — Ти розповіла йому про наші підозри, що верхівка гносеїв — Коло — вже захопили декілька з цих коштовностей?

Він швидко перевів погляд на Девіда.

— Гносеї не зупиняться ні перед чим, аби заволодіти самоцвітами. Вони прагнуть дістати їх так само сильно, як і дізнатися тридцять шість імен, — через здатність каменів порушити світову рівновагу.

Девід ніби знову побачив Кріспіна того дня десять років тому: як він балансував на даху з агатом у руці й обіцяв Девідові й Еббі, що вони не впадуть. Звідки Кріспін знав, що камінь має магічну силу? Як узагалі агат потрапив до нього?

— Поясніть мені це останнє, — голос Девіда задзвенів. — Про порушення рівноваги.

Аві розстібнув на грудях вогку сорочку-хакі.

— Мудреці говорили про містичні властивості самоцвітів. Кожний із них прикрашав нагрудник первосвященика, носив ім'я одного з дванадцяти племен ізраїльських і мав колір прапора, що майорів над стоянкою племені. Первосвященик надягав нагрудник щоразу, коли входив до Святая Святих. І знаєте чому? — Аві відповів на своє запитання раніше, ніж Девід насмілився висловити здогадку. — Тому що він уособлював увесь юдейський народ, нагадував Богові про дванадцять племен, благав милосердя Божого. І ще одне... — додав він.