Читать «Книга імен» онлайн - страница 105

Бейлз мав добре передчуття щодо цього фінального завдання. Час від часу він підходив до дзеркала, на мутну поверхню якого скотчем наклеїв глянсову кольорову фотографію Черля. Він не поспішав: запам'ятовував найменшу зморшку й лінію на усміхненому обличчі.

Він і собі посміхнувся. Чомусь він упевнений, що саме йому випаде засадити кулю в горлянку Черля, не встигне старий звикнути після хитавки до твердої землі під ногами.

КОВЧЕГ

Кріспін чмихнув, сидячи навпроти койки, де потроху заворушилася Стейсі. У малій підземній комірчині відгонило цвіллю та якимись ліками. Він терпіти не міг запаху ліків — аж надто нагадував він про роки, занурені в темряву, про лікарню, де він змарнував свою юність. Була певна закономірність у тому, що це дівчисько, таке дороге для Девіда Шепарда, зараз лежало напівпритомне тут, перед ним.

Як гукнеш, так і відгукнеться. Нарешті вже відгукується Шепардові.

«Хіба це не іронія долі, — міркував Кріспін, — що дорогоцінна «донечка» Девіда Шепарда має майже стільки років, скільки ота Еббі на час халепи з падінням?» Масть у тієї була інша, але розквітаюча жіночність, коли дівчинка перетворюється на дівчину, така сама. І волосся так само спадало на плечі. А повногубий невинний рот несвідомо давав приховані обіцянки...

У нього сяйнула одна ідея — і пульс прискорився. Можливо, найжорстокішим покаранням, яке я міг би призначити для Девіда Шепарда, була б не її смерть, а звістка, що я забираю її з собою в новий світ — на нашому судні, разом з іншими обраними жінками...

Кріспін здригнувся. Про що він марить? Вона — не Еббі. Вона — одна з потаємних. Вона мусить померти — задля того, щоб гносеї жили й вознеслися для злиття з абсолютним Джерелом.

Хай буде так. Шепард Шляхетний і так мучитиметься від свого безсилля врятувати її — і весь світ.

Крізь стіни донеслися якісь невиразні крики. Знов оті жінки. Начиння незгоди. Його смішило, що вони вважали, ніби до них хоч хтось прислухається. Невдовзі їх виведуть із загороди. І він, Змій, отримає першочергове право вибору — яка з цих посудин стане для нього засобом наново заселити світ. Він голосно розсміявся, гортанний розкотистий звук ніби виривався з глибини грудей.

Очі дівчинки широко розкрилися.

Стейсі скривилася від болю в голові. Враження було таке, немов через її мозок пропускають електричний струм, тільки не в такт із биттям серця. Якусь мить усе видавалося сірим, вона кілька разів кліпнула очима й урешті-решт зосередила погляд на шерехатій стелі.

Рухайся. Зроби зусилля. Сядь.

Вона спробувала підвести голову з подушки, але знову звалилася на койку, відчувши хвилю нудоти.

Сміх. Вона почула сміх. Отой самий, що їй ввижався вві сні. Долаючи біль і відчуття, що кімната пливе перед очима, дівчинка повернулася до джерела цього звуку.

Чоловік, що втупився в неї очима, нагадував лева, якого вона бачила в зоопарку в Сан-Дієго. Довге рудувате волосся спадало йому на очі, а посмішка була хижою. Вона щільніше притислася до стінки, прагнучи опинитися якомога далі від нього, — і знову почула той сміх.