Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 160
Томас Харріс
– Про кредитку – так, сер, знаю. Містере Біммел, ви ще маєте речі Фредріки, вони в домі?
– Її кімната на верхньому поверсі.
– Можна подивитись?
Якусь мить він вирішував, куди покласти свій молоток.
– Гаразд, – сказав він, – ходімо.
Розділ 51
Офіс Джека Кроуфорда у вашингтонській штаб-квартирі ФБР було пофарбовано в гнітючий сірий колір, проте вікна були великі.
Кроуфорд стояв біля тих вікон із планшетом, який підставив до світла, і вдивлявся в розпливчастий роздрук, що його видав проклятущий матричний принтер, якого він уже давно наказав позбутися.
Він приїхав сюди з похоронного бюро й цілісінький ранок працював: смикав норвежців, щоб поспішали зі своїми стоматологічними картками та шукали пропалого моряка на ім’я Клаус, шарпав знайомих у Сан-Дієґо, щоб перевіряли близьких друзів Бенджаміна Распейла з консерваторії, де він викладав, скуб митницю, де переглядали порушення під час імпорту живих комах.
За п’ять хвилин після прибуття Кроуфорда помічник директора ФБР Джон Ґолбі, начальник нової міжвідомчої служби, просунув голову в його кабінет і сказав:
– Джеку, ми думаємо про тебе. Ми дуже цінуємо, що ти прийшов на роботу. Службу ще не призначили?
– Поминки завтра ввечері. Службу призначили на одинадцяту ранку в суботу.
Ґолбі кивнув.
– Ми робимо меморіальний внесок, Джеку, у Дитячий фонд ООН. Там має бути сказано «Філліс» чи «Белла»? Напишемо, як ти захочеш.
– Белла, Джоне. Нехай буде Белла.
– Я можу тобі чимось допомогти, Джеку?
Кроуфорд похитав головою:
– Я просто працюватиму. Просто зараз попрацюю.
– Гаразд, – сказав Ґолбі та витримав пристойну паузу. – Фредерік Чилтон попрохав про федеральний захист.
– Неперевершено. Джоне, а в Балтиморі вже спілкуються з Евереттом Йоу, юристом Распейла? Я тобі про нього згадував. Він може щось знати про друзів Распейла.
– Так, за нього взялися цього ранку. Я щойно відправив Берроузу довідку з цього приводу. Директор поставив Лектера на чолі списку злочинців у розшуку. Джеку, якщо тобі щось знадобиться…
Ґолбі підняв брови, потім руку й зник з очей.
Кроуфорд повернувся до вікон. З його кабінету розгортався чудовий краєвид. Он старе красиве поштове відділення, де інколи проходило його навчання. Ліворуч стояла стара штаб-квартира ФБР. На врученні дипломів він разом з іншими випускниками пройшов крізь кабінет Дж. Едґара Гувера. Гувер стояв на маленькому ящику й усім по черзі тиснув руки. То був єдиний раз, коли Кроуфорд зустрів цього чоловіка. Наступного дня він одружився з Беллою.
Вони познайомилися в Ліворно, в Італії. Він служив в армії, вона працювала в НАТО, і тоді її звали Філліс. Вони гуляли на причалі, коли один із човнярів гукнув над блискучою водою: «Белла», – і відтоді вона назавжди залишилася для нього Беллою. Філліс вона ставала тільки тоді, коли вони не знаходили спільної мови.
