Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 161
Томас Харріс
Белла померла. Від цього мав би змінитись краєвид із вікон. Краєвид залишився тим самим, і це було неправильно. Примудрилася мені, бляха, померти. Господи, мала. Я знав, що так станеться, але ж яка то мука.
Що там кажуть про примусовий вихід на пенсію в п’ятдесят п’ять років? Ти встигаєш закохатися в Бюро, а воно в тебе – ні. Він уже бачив таке.
Хвала Господу, що Белла врятувала його від цього. Він сподівався, що зараз вона десь існує, що їй нарешті затишно. Він сподівався, що вона може зазирнути в його серце.
Телефон дзижчав сигналом внутрішнього виклику.
– Містере Кроуфорд, доктор Деніелсон із…
– Гаразд. – Він натиснув кнопку. – Джек Кроуфорд, докторе.
– Це безпечна лінія, містере Кроуфорд?
– Так. Принаймні з мого кінця.
– Ви ж не записуєте розмову?
– Ні, докторе Деніелсон. Розкажіть, у чому річ.
– Я хочу одразу пояснити, що це не має жодного стосунку до будь-яких пацієнтів Джонса Гопкінса.
– Зрозуміло.
– Якщо з цього щось вийде, то ви маєте пояснити загалу, що він не транссексуал і не має нічого спільного з нашим закладом.
– Добре. Даю слово. Без питань.
– Він штовхнув лікаря Пурвіса, так що той упав на землю.
– Хто, докторе Деніелсон?
– Він подав заявку на програму три роки тому під іменем Джона Ґранта з Гаррісбурґа, штат Пенсильванія.
– Зовнішній вигляд?
– Білий чоловік, тоді йому був тридцять один. Шість футів один дюйм, сто дев’яносто фунтів. Він прийшов складати тести та видав дуже непогані показники за шкалою Векслера – інтелект трохи вищий за середній, але з психологічним тестуванням і співбесідою історія була геть інакша. Власне кажучи, «дім-дерево-людина» й тематичний апперцептивний показали точно такі самі результати, як було описано на аркуші, що ви мені дали. Ви запевняли, що автором цієї невеличкої теорії є доктор Алан Блум, але насправді то Ганнібал Лектер, чи не так?
– То що там із Ґрантом, докторе?
– Комісія все одно йому б відмовила, але на той час, як ми зібралися це обговорювати, питання відпало саме собою, бо його виказала перевірка біографії.
– Виказала як?
– Ми постійно посилаємо запити до поліцейських відділків у рідних містах заявників. Поліція Гаррісбурґа розшукувала його за два напади на гомосексуалів. Останній мало не помер. Він подав нам адресу, за якою, як виявилось, розташована нічліжка, де він час від часу ночував. Поліція знайшла там відбитки його пальців і чек на пальне, за яке він розрахувався кредиткою, там був зазначений реєстраційний номер. І звали його аж ніяк не Джон Ґрант, це він нам так представився. Десь за тиждень після цього він чатував перед нашим корпусом і штовхнув на землю доктора Пурвіса, просто на зло.
– Як його звати, докторе Деніелсон?
– Краще я продиктую вам по літерах: Д-Ж-Е-Й-М Ґ-А-М-Б.
Розділ 52
Похмурий триповерховий будинок Фредріки Біммел був укритий бітумною черепицею з плямами іржі там, де переливалася вода з ринв. Клени-сіянці, що повиростали в ринвах, перезимували досить непогано. Вікна з північного боку були затулені листами пластику.
