Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 158

– Якщо збираєшся стріляти, блядський ти мудачино, то стріляй чимшвидше, інакше я скручу цій йобаній собаці шию. Богом клянуся.

Вона затисла собачку під пахвою, обхопила рукою морду й розвернула її голову догори.

– Назад, сучий ти сину.

Собачка заскавучала. Револьвер зник.

Вільною рукою Кетрін прибрала волосся з мокрого чола.

– Я не хотіла тебе образити, – сказала вона. – Я просто хочу, щоб ти опустив мені телефон. Мені потрібен робочий телефон. Можеш піти геть, мені нема до тебе діла, я тебе ніколи не бачила. Я добре піклуватимусь про Золотце.

– Ні.

– Я забезпечу її всім необхідним. Подумай про її добробут, а не лише про себе. Якщо ти тут стрілятимеш, то вона в будь-якому разі оглухне. Усе, що мені треба, – це робочий телефон. Візьми довгий шнур або п’ять чи шість та з’єднай їх разом, там такі спеціальні кліпси на кінцях, і спускай його сюди. Я перешлю тобі собаку авіапоштою куди завгодно. Моя родина тримає собак. Моя мати обожнює собак. Можеш тікати, мені все одно, що ти робитимеш.

– Ти більше не отримаєш води, то була остання порція.

– Тоді вона також не отримає, я не даватиму їй воду з моєї пляшки. Мені шкода це тобі казати, але, здається, вона зламала ногу.

То була брехня – собачка разом із відром та приманкою звалилася на Кетрін, і постраждала саме Кетрін, коли песик подряпав її щоку кігтями. Вона не могла опустити собачку додолу, бо він побачив би, що та не кульгає.

– Їй боляче. Нога геть покручена, вона намагається її зализати. Мені аж зле, – збрехала Кетрін. – Доведеться вести її до ветеринара.

Від крику містера Ґамба, сповненого люті та муки, собачка також завила.

– Гадаєш, їй боляче, – сказав містер Ґамб. – Ти не знаєш, що таке біль. Тільки скривдь її, і я обварю тебе окропом.

Почувши, що він піднімається вгору сходами, Кетрін Мартін сіла на підлогу, руки та ноги здригалися від сильних корчів. Вона не могла тримати собаку, не могла тримати пляшку з водою, нічого не могла тримати.

Коли собачка залізла їй на коліно, Кетрін обійняла тваринку, вдячна за її тепло.

Розділ 50

Пір’їни ковзали густою коричневою водою, закручені пір’їни, що летіли з пташника, переносилися з подихами вітру, від якого тріпотіла шкіра річки.

Будинки на Фелл-стрит, вулиці Фредріки Біммел, позначалися на пошарпаних вивісках ріелтерів як «з видом на водойму», бо всі задвірки закінчувалися в болоті, тобто в затоні річки Лікінг у Бельведері, штат Огайо, у містечку Іржавого поясу з населенням у 112 000, що на схід від Коламбуса.

То був ветхий квартал із великими старими будинками. Кілька домів задешево придбали молоді парочки та освіжили їх емаллю «Sears Best», від чого решта будинків набули ще гіршого вигляду. Будинок Біммелів також не реставрували.

Кларіс Старлінг на мить зупинилася на задвірку Фредріки, споглядаючи пір’їни на воді, глибоко засунувши руки в кишені плаща. В очеретах виднівся старий підталий сніг, що синів під синім небом цього теплого зимового дня.