Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 156

Він повернувся з магазинів з останніми необхідними покупками і ледве стримався, щоб не бігти сходами, спускаючись у підвал. В ательє він розпакував сумки: нова коса бейка для обробки країв, купони еластичної лайкри, яка піде під планки, пакунок кошерної солі. Він нічого не забув.

Він розклав свої ножі на чистому рушнику біля довгих умивальників у робочій кімнаті. Ножів було чотири: загнутий білувальний ніж, тонкий кейпер-дроп-пойнт, що ідеально повторював контур пальця, яким він відтягував шкіру у важкодоступних місцях, скальпель для філігранних відрізів і багнет часів Першої світової. Закруглений кінчик багнета – це найкраще знаряддя, щоб попляшувати шкіру, ніде її не розірвавши.

До того ж він мав анатомічну пилу «Страйкер», якою майже ніколи не користувався та жалкував, що придбав її.

Тепер він змастив підставку для перуки, наклав на змазку шар крупної солі й поставив підставку в неглибокий піддон. Він грайливо вщипнув за носа обличчя під перукою та послав йому повітряний поцілунок.

Важко було поводитись серйозно – йому хотілося літати кімнатою, наче Денні Кей.

Час запускати насоси в акваріумах зі свіжою сумішшю. Ой, чи то не хризаліда лежить у гумусі в клітці? Він ткнув у неї пальцем. Дійсно, хризаліда.

А зараз – зброя.

Містер Ґамб цілими днями ламав голову над задачею, як убити цей екземпляр. Повішення не підходить, бо він не хотів лишитися з плямистою шиєю, крім того, був ризик, що вузол порве шкіру за вухом.

Містер Ґамб учився на своїх попередніх спробах, інколи досвід був болючим. Він вирішив, що цього разу уникне деяких кошмарів, які йому вже довелося пережити. Один базовий принцип: хоч би якими кволими від болю чи ослаблими від страху вони були, усе одно щоразу починали боротися, побачивши інструменти.

У минулому він полював на молодих жінок у темному підвалі за допомогою інфрачервоних окулярів і ліхтарика, і це було чудове заняття – спостерігати, як вони намацають собі шлях, дивитися, як намагаються забитись у куток. Він полюбляв полювати на них із револьвером. Йому подобалося використовувати револьвер. Щоразу вони губилися, втрачали рівновагу, натикалися на речі. Він міг стояти в цілковитій темряві, вдягнувши окуляри, чекати, поки вони приберуть руки від своїх облич, і тоді поцілити точно в голову. Або спочатку в ноги, під колінами, щоб вони могли ще повзати.

Але то були дитячі забави, марні. Після того від екземплярів не було ніякого зиску, тож із часом він повністю припинив цю практику.

Щодо останнього проекту, першим трьом він пропонував прийняти нагорі душ, а тоді штурхав їх зі сходів із зашморгом на шиї – жодних проблем. Але з четвертою сталася катастрофа. Йому довелося скористатися револьвером у ванній кімнаті, а потім іще годину все вимивати.

Він згадав ту дівчину, мокру, з сиротами на шкірі, як вона затремтіла, коли він одвів курок. Йому подобалось одводити курок, клац-клац, один гучний вибух, і жодного галасу.

Йому подобався цей револьвер, та воно й не дивно, бо то була дуже гарна зброя, «кольт пітон» із неіржавкої сталі, з шестидюймовим дулом. Увесь механізм «пітона» було відрегульовано в спеціалізованій майстерні «кольтів», і цей револьвер було приємно просто взяти в руки. Тепер він знов одвів курок, натис на гачок і впіймав курок пальцем. Він зарядив «пітон» та виклав його на робочий стіл.