Читать «Мовчання ягнят» онлайн - страница 154

Коли Старлінг загадалася про жертв, першою в її уяві постала Кімберлі Емберґ, бо вона бачила Кімберлі мертвою і, в якомусь розумінні, боронила її інтереси.

А ось і перша дівчина. Фредріка Біммел, двадцять два роки, місто Бельведер, штат Огайо. У справі були дві фотографії. На світлині з випускного альбому вона здавалася великою та невиразною, з гарним густим волоссям і здоровим кольором шкіри. На другій вона взагалі була не схожа на людину.

Старлінг знову зателефонувала Берроузові. Тепер його голос звучав трохи хрипко, але він усе одно її вислухав.

– То що ти кажеш, Старлінг?

– Може, він мешкає в Бельведері, штат Огайо, де жила перша жертва. Може, він бачив її щодня і вбив, ну, спонтанно. Може, він просто хотів… пригостити її газованкою «Севен-ап» і поговорити про хоровий гурток. Саме тому він так старався заховати її тіло, а другу дівчину схопив далеко від домівки. І її він уже не став так добре приховувати, щоб її знайшли першою та щоб відвести від себе всю увагу. Ви ж знаєте, скільки уваги приділяють зниклим особам, справи заморожують, аж доки не знайдуть тіло.

– Старлінг, шукати краще в тому місці, де сліди свіжіші, де люди краще пам’ятають, де свідки…

– Саме це я й маю на увазі. Він це знає.

– А я кажу про те, що на сьогодні ти навіть чхнути не зможеш, не заприскавши якогось копа з рідного міста останньої дівчини – Кімберлі Емберґ із Детройта. Інтерес до Кімберлі Емберґ зненацька виріс, відколи зникла молодша Мартін. Отак зненацька вони взялися працювати, наче каторжні. Тільки я цього ніколи не казав.

– То ви передасте це містерові Кроуфорду, про перше місто?

– Звісно. Дідько, та я пущу це на гарячу лінію, щоб усі бачили. Я не кажу, що ти погано мислиш, Старлінг, але місто добряче прочесали відтоді, як ту жінку… як її звали, Біммел, еге ж? – відтоді, як ідентифікували Біммел. У Бельведері працював штаб із Коламбуса, а також багато місцевих поліцейських. Нарили все, що можна було нарити. Цього ранку ми не викличемо сильної цікавості заявами про Бельведер чи будь-якими іншими теоріями від доктора Лектера.

– Він тільки…

– Старлінг, ми надсилаємо подарунок у Дитячий фонд ООН у пам’ять про Беллу. Якщо хочеш, я допишу твоє ім’я на листівці.

– Звісно, дякую, містере Берроуз.

Старлінг дістала одяг із сушарки. Теплі речі були такими приємними, так приємно пахли. Вона обхопила руками теплий одяг, притисла його ближче до грудей.

Її мати з оберемком білизни в руках.

Сьогодні останній день життя Кетрін.

Чорно-біла ворона крала речі з візочка. Вона не могла одночасно відганяти птаху та бути в мотельному номері.

Сьогодні останній день життя Кетрін.

Її батько подавав сигнал рукою, а не фарами, коли завертав пікап на під’їзну доріжку. Граючись надворі, вона гадала, що та велика рука вказує пікапу, куди слід повертати, велично наказувала йому повертати.