Читать «Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми» онлайн - страница 31
Олексій Кононенко
– Мабуть, я залишуся вдома…
Банкір прогорів. Каже женихові своєї доні:
– У мене все пропало. Єдина втіха – доня моя! Маю щастя, що доню віддаю в добрі руки, ти будеш дбати про неї…
– Та що вже я – безсердечний? У вас нічого не лишилося, як можу забрати вашу єдину втіху!
Теща:
– Ваню, завжди, коли тобі захочеться їсти, скажи мені – і я тебе нагодую.
Зять:
– Мамо, завжди, коли мене побачите, знайте – я голодний!
Юнак до майбутнього тестя-банкіра:
– Повірте, буду найкращим у світі зятем! Буду вашу доню на руках носити, як тільки…
– Що, як тільки?
– Як тільки ви поставите мене на ноги.
– Як ваша доня могла вийти за такого затурканого чоловіка?
– До шлюбу він таким не був.
– Синку, синку… Що ти робиш?! Береш за жінку театральну актрису…
– Мамо! Ніяка вона не актриса, то їй так здається…
– Мамо, щось мені тая женячка не до вподоби!
– Чому, сину?
– Галя затовста, а вівці, що за нею дають, затонкі…
– Чув я від людей, що у тій крайній хаті ніби якісь жахи…
– Ага. Там моя теща живе.
– Мамо, ніколи не вийду за чоловіка, якого не кохатиму.
– А якщо у нього тисяч сто доларів буде?
– То я в нього закохаюся!
Сповістила теща, що зробила ремонт. Через місяць зять приїздить, а вона шпалери знімає, акуратно так.
– Мамо! Що ж ви робите? Такі гарні шпалери! Вам що, не подобається?
– Та переїжджаю я, синку! Переїжджаю!
– Ну як твоя доня з Федором, любляться?
– Так…
– Бо я чула…
– Любляться. Він себе любить, а вона себе…
– Мамо, я з Іваном посварилася. Хто має поступитися?
– До весілля ти йому, а після – він тобі.
– Де живе Роман Придорожній?
– Який він із себе?
– Високий, каштанова шевелюра…
– А чим він займається?
– Моєю донею…
– Ти вдало віддала доню заміж?
– Для першого разу непогано.
– Що нового, Трохимівно?
– Нічого.
– А я чула, що ваша Леся віддалася.
– Ото новина! Вона вже й додому повернулася!
– Ще мене не знає, мамо, а вже хоче зі мною одружитися.
– Погоджуйся, поки він тебе не знає…
В майстерню до художника приходить літня жінка.
– Що у вас до мене? – запитує художник.
– Моя доня у вас модель, вона захворіла, я прийшла замість неї.
Теща сидить вдома і читає підряд всю пресу.
– Скільки рекордів ставлять мужчини, а ти хоч би який рекордик поставив! – каже до зятя.
– Хай би хоч один з тих рекордсменів пожив так довго з вашою донею, як я…
– Мамо, ви знову зібралися до театру. Але ж той спектакль вже два рази бачили!
Теща:
– Хіба то моя вина, що нову сукню придбала якраз сьогодні?!
– Чого плачете, Остапівно?
– Біда та й годі! Позаминулого місяця корова здохла, минулого місяця – зять, а нині кабанчик слабий…
– Ваша донечка мов ангел!
– Що з того? Ніякий чорт її заміж не бере!
– Чого захрип, Іване?
– Теща простудилася.
– Теща простудилася, а ти хрипиш?
– Вона усю ніч чхала, а я казав: «Будьте здорові»…
– Як же це ви віддаєте свою Галю за Петра? Ви ж мені дали слово?!
– Тобі я дала слово, а Петрові даю Галю.
Помер Микита, потрапив на небо. Зустрічає його святий Петро:
– Чого тобі, чоловіче?
– Прийміть на небо.
