Читать «Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми» онлайн - страница 30
Олексій Кононенко
– Ніколи не будь категоричним. Пам'ятаєш вибори нашого мера? Так от, коли він до мене звернувся, я йому сказав, що якщо діятиме наполегливо, активно, долатиме труднощі – бажане здійсниться: все залежить тільки від тебе…
Опісля приходить до молодого астролога крутелик і запитує:
– Коли вже моя теща дуба дасть?
– Якщо діятимеш наполегливо, активно, подолаєш труднощі – бажане здійсниться. Але все залежить тільки від тебе…
– Дмитре, чому до тещі не поїхав? Ти ж обіцяв картоплю посадити…
– Не зміг! Загадав у понеділок поїхати у вівторок. Подивився у середу, що у четвер не зможу. Чого ж їхати в п'ятницю, коли субота й неділя вихідні?
Іде Микита з ярмарку возом. Віжки намотав на руку, дрімає. Петро стоїть під тином, гукає:
– Микито, ти ж із тещею їздив, куди її подів?
– Ат… Спить на возі.
– Та ж на возі нікого немає!
– Ага! Тепер то я вже точно знаю, що це так на гребельці у воду булькнуло!
Приїхала невістка до свекрухи вперше на село.
– Візьми стілець і видої корову, – каже свекруха.
Через деякий час невістка повертається:
– Корова мене не слухає! Хоч ти стріляй, а на стілець сідати не хоче!
Зять, учений агроном, гостює у тещі.
– Скажи, сину, от картопля у мене в одному місці дрібна родить, а в іншому велика… Як би так, щоб тільки велика родила?
Порадив зять як садити, місцями міняти, сортувати тощо. Наступного року запитує:
– Ну як картопля, мамо?
– Ой, синку, біда та й годі!
– Що, не допомогли мої поради?
– Та допомогли. Картопля одна в одну – гарна… Тільки ж тепер малої для поросят немає, а великої давати жаль…
Залишила свекруха невістку господарювати, а сама поїхала на кілька днів родичів провідати. Повернулася, запитує:
– Ну як тут?
– Та все нічого, тільки кури перестали нестися… Але я їм помстилася!
– Як?
– Півня зарізала!
Перевернув Іван на дорозі воза з сіном. Поруч шинок. Кличе Іван Петра, щоб той допоміг підняти.
– А пива поставиш? – питає Петро.
– Поставлю.
– То вже. Бо потім відмовиш.
– Та тесть буде гніватись.
– Що тесть! Пішли.
Випили пива.
– Ходімо, Петре. Підсоби.
– Давай ще по одній.
– Кажу ж тобі, тесть буде гніватись.
– Ти вже так тестя боїшся? Де ж він?
– Та лежить під возом…
– Чому два дні не був на роботі? – строго запитує Славка начальник.
– Теща померла.
– Все ти собі якісь свята вигадуєш…
Свекруха біля ЗАГСу:
– Ой, невістко, сукня у тебе не дуже гарна!
Невістка:
– Нічого, наступного разу – буде краща!
– Доню, твій Михайло такий слабий… Вже й лічені дні йому лишилися… Думала я, як помре, то йди за Миколу… Він роботящий, горілки не п'є…
– Та я, мамо, вже про це сама думала…
– Ти писав до мого батька?
– Писав.
– Просив дозволу одружитися зі мною?
– Просив.
– Я так переживаю! Ти ж знаєш, як він тебе не любить!
– Ой, не переймайся! Я підписався чужим іменем.
– Хочете одружитися з моєю Уляною?
– Хочу!
– А зможете сім’ю утримувати?
– Зможу.
– Подумайте добре, бо нас у сім’ї п’ятеро.
– Один раз за все життя ми з тещею подумали і поступили однаково.
– Коли ж це?
– Коли була пожежа і ми одночасно побігли до дверей.
Родина збирається до театру. Жінка вдягає світлу сукню до свого світлого волосся, донька вдягає яскраву сукню до чорного волосся, теща вдягає сіру сукню до сивини. Зять погладжує лисину:
