Читать «Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми» онлайн - страница 28
Олексій Кононенко
Після зустрічі Настя питає Петра:
– Ну, як тобі майбутній зять?
– Нічого, упевнений такий, беручкий. Але чому він мене Богом вважає?…
Суддя:
– Чому ви кинули в зятя чашку з гарячою кавою?
– Я хотіла йому помахати на прощання і забула, що у мене в руці кава…
Син телефонує мамі:
– Мамо! Я одружуюсь!
– Синку, яка я рада!
– Тільки… Мамо… Вона негритянка…
– Нічого, хлопчику, ми ж з татом не расисти…
– А ще… У неї троє дітей…
– Ну… Ми з татом діточок любимо…
– Мамо… Нам немає де жити!
– Приїздіть. Помістимося у нашій затишній однокімнатній.
– Як же ми там помістимось?
– Ну, ви з дружиною і дітьми у кімнаті, а тато в комірчині…
– А ви, мамо?
– А я зараз слухавку кладу, бо в мене… зупиняється серце…
Суддя до чоловіка:
– Чому ви розводитесь?
– Бо не знав до весілля, що вона несповна розуму!
Теща із залу:
– Неправда! Все він добре знав!
– Ви скаржитесь на вашого зятя за те, що він підняв на вас руку?
– Ні, за те, що опустив!
– Ви стверджуєте, що ваш зять бив вас і вашу доньку, тобто, свою дружину, смертним боєм? А чи просив він опісля у вас пробачення, чи жалкував, що так вчинив?
– Ні… Швидка допомога забрала його у непритомному стані.
– Мій зять назвав мене мавпою, коровою, крокодилом…
– Може, був п’яний?
– Ні, абсолютно тверезий!
– Ваш зять вас лупцював, але ж ви відкусили йому вухо!
– То він сам собі відкусив, а на мене бреше!
– З якої причини ви побили вашу тещу?
– Та яка там причина?! Ми просто поговорили… По-сімейному…
– Це добре, що ви затримали злодія, але навіщо вже було його так бити?
– А ми з донькою і гадки не мали, що то злодій! Ми думали, що то її чоловік, якого ми всю ніч чекали.
– Чому це ви прийшли з дрючком?
– Ви самі казали, щоб я приніс засоби оборони від тещі…
Теща вголос:
– Хотіла б я мати усі грошики наших українських олігархів!
Зять пошепки:
– А я хотів би, щоб ви протягнули ноги, а я став вашим спадкоємцем…
Дружина адвоката до свого чоловіка:
– Хто той чоловік, який так довго тобі кланявся і тиснув руку? Я не пам'ятаю, щоб ти його захищав.
– Я захищав його тещу. Вона дістала два роки…
Слідчий:
– Ваш зять був удома тринадцятого лютого з п'ятої до восьмої вечора?
– Був… Але, можливо, тільки затим, щоб забезпечити собі алібі…
– Чому ви так радієте, Микитівно?
– Моєму зятю зняли половину карного терміну!
– Так… Ви можете гордитися своїм зятем!
– Ви побили сусіда з власної волі?
– Та де там?! Зі мною були жінка й теща.
Теща приїхали погостювати та й гостює собі вже третій тиждень.
– Мамо, – питає зять, – а чоловік ваш за вами не скучив?
– Ти правий, синку. Ось піду на пошту, дам телеграму, хай би приїхав!
– У тебе позавчора померла теща, і ти такий веселий?
– Я ж не винен, що похорон сьогодні. Побачив би ти мене вчора, який був сумний.
Репортер до прабабусі:
– Які відчуття були у вас, коли народився перший правнук?
– Це було прекрасно! Але до тієї миті, поки я не зрозуміла, що стала мамою дідуся!
– Слухай, у тебе така цікава теща!
– Ага! Вона з цікавості і на світ вродилася!
– Мій тесть, як вип’є горілки, то аж на третій день п’яніє!
