Читать «Інший дім» онлайн - страница 19

Артем хотів було натиснути на відео, але я зупинила його руку. Він розгубився на півсекунди, а тоді кивнув з розумінням: мені у такому вигляді мамі показуватися не можна.

— Не працює, — збрехав він, прикриваючи мене. — Камера не працює.

— Еде, Еде, — мама заторохтіла щось по-англійськи. Я розібрала лише два слова «візи» та «Америка». — Не забудьте, — то вже нам, дуже серйозно, — вам до посольства через два дні.

— Та пам’ятаємо, — відповів Артем.

— То що, камера ніяк?

— Ні, — відрізала я, поглядаючи на Артема.

— Жаль, пташки. Жаль. Я би хотіла вас бачити, бо зараз вам скажу, що в нас для вас є новина. Гарна новина, пташки, — вона повернулася до Еда. — Скажи, любий? — мама знову кивнула до нього, і він присів ближче до неї. Щось промовив, але я тільки зрозуміла слово «відео». — Він питає, чого вас не видно?

— Скажи йому про поламану камеру, — повторив Артем.

— То яка новина, мам? — мені затенькало в серці.

— Ми, пташки, вчора з Едом нарешті таки побралися! У всіх родичів вийшло зібратися, а то ж як не одне, то інше заважало. Знаєте, як воно...

У нашій кімнаті зависла тиша. Ми мовчки дивилися на усміхнену маму, яка торкалася червоної руки Еда, і мені було втішно, що камеру ми не ввімкнули. Не треба було їй бачити наші обличчя. Ми з Арчиком скривилися в гримасах.

— Ви раді? Раді? Чого мовчите?

Ні Артем, ні я так і не витиснули із себе звуку.

— Ви раді, пташки? — ще раз перепитала мама.

— Так, ми раді, мам, — нарешті сказав Артем із ввічливості. Його обличчя зблідло.

— От і добре! — видихнула вона. — Чудово, пташки! Еде, вони раді! Вони щасливі за нас, Еде! — сказала йому мама. Його глибоко посаджені очі примружилися від задоволення.

— Ми не хотіли казати наперед, — туркотіла мама, — бо треба було оформити багато паперів, і ми не знали, чи все пройде саме так, як ми планували. Та ще ж сім’я, кажу, ніяк не могла зібратися. Але знаєте що, пташки? — мама поглянула на Еда з ніжністю.

— Що? — ми з Артемом спохватилися.

— Все минуло як слід! Отже, вітайте нас, пташки! Вітайте! — вона розвела руками й ще ширше усміхнулася. — Вітати буде по-англійськи — «congratulations», деякі американці кажуть «cоngrets»...

Ми з Артемом переглянулися. Його кадик зарухався швидше. Він хвилювався.

— Вітаємо, мам, — сказала я тихо.

— Так, — кивнув Артем. — Вітаємо чи... як там? Конґретс?

— Еде, вони нас вітають, чув? Кажуть конґретс! — мама засяяла. — Ед — чудова людина, — вона поплескала його по широкій руці. — Він вам сподобається. Так-так, Ед вам обов’язково сподобається.

— Так-так, сподобається, — повторив Артем і на­суп­лено відвернувся від дисплея.

— Ну, розкажіть, пташки, як ви? — мама знову посерйознішала.

— Ми — добре.

— І все?

— Все добре, — з притиском сказав Артем.

— Школа як?

— Закінчуємо чверть.

— Добре закінчуєте?

— Добре.

Розмова не клеїлася.

— А ти як, мам? — мені дуже хотілося додати, що ми за нею скучили, але я бачила Еда, і мені дедалі більше бракувало слів.

— Я щаслива! Щаслива, пташки! — засяяла вона. — Вас би ще дочекатися, і тоді я б насолодилася щастям сповна. Ах, так, дочекатися...