Читать «Інший дім» онлайн - страница 17

Моя мама — не емігрантка!

Ясно?

Хіба можна її так називати?

Вона любить свою (іншу) роботу, свій (інший) дім, вона любить — як вона може його любити? — свого (іншого) чоловіка... любить Еда.

Ні, мама все ж схожа трішки на тих емігрантів з історії. Бо наша мама плекає заповітну, як жартує вона, американську мрію. Вона хоче, щоб ми приїхали до неї! Мама каже, що в документах це називається об’єднанням родини. А хто її роз’єднував?

Дивно: чого мама не їде до нас? Вона щодня повторює те саме: «Ви з Артемом маєте приїхати до мене! Побачити річки Аллеґейні, Огайо і Монанґахела, побродити мостами... І нарешті, — мама завжди при цих словах дивиться на Арчика, — сходити на кілька матчів піттсбурзьких «Пінгвінів!»

Моя мама не емігрантка, ясно?

Наша мама... дуже змінилася. Моя мама... дуже змінилася.

Артем

Поля заснула просто в кріслі біля компа. Зрозуміло було, що вона довго чекала на мене. Її блог був відкритий. Я знаю, що вона веде щоденник, але ніколи не читав її записів. Та цього разу чомусь глянув на екран.

19 Трав, 2011

Мій брат, або Той, хто поряд...

Автор: Poliana

Рубрика: Життя

Сьогодні я хочу написати вам про того, хто завжди зі мною поруч — свого брата. Змалечку він грає в баскетбол. А я — його фанат! Мені сумно про це писати сьогодні, але я не буду пояснювати чому.

Мій брат високий. Мій брат розумний. І ще дотепний.

Я не можу забути, як уперше пішла до школи. Перед прийомом у клас нас, малих дітей, зібрали для тестування й сказали вирізати з паперу коло. Не знаю чому, але, як на зло, мені те не вдавалося. Я туди-сюди вертіла ножицями, але кола вирізати — ну, ніяк.

Потявши папір сяк-так, я безпомічно стала озиратися довкіл. Всі діти завзято вирізали. Деякі вже підіймали кола, щоб показати вчителеві. На мене нападав ще більший розпач. Аж раптом я поглянула на свого брата.

«М’яч, —рухав він беззвучно губами. — М’яч...»

М’яч?

Ножиці в моїх руках зарухалися самі. Через хвилину я теж підняла вгору червоне паперове коло.

«М’яч! — сказала я подумки й усміхнулася. — Баскетбольний м’яч».

Мені було дивно, що я відразу не подумала про м’яч, адже я змалечку була на всіх тренуваннях мого брата.

Добре, що мій брат такий дотепний. Добре, що він грає в баскетбол. А у кого ще є брат? Розкажіть!

Оце так... Гм, Полю, Полько, ну що ти, мала?

Скільки я себе пам’ятаю, я завжди був поряд з Полею. Коли вона народилася, її ліжечко спочатку стояло в кімнаті батьків, але згодом його переставили в мою. Я наглядав за Полею. Я брав її із собою на вулицю.

Коли Поля почала добре ходити, а згодом бігати, то постійно ловила м’яча на моїх тренуваннях. Ми інколи з нею навіть грали в баскетбол. Зовсім трішки щоправда, бо потім я почав займатися серйозно. Вона ж — ходити на гімнастику.