Читать «Інший дім» онлайн - страница 21
Оксана Лущевська
Дивно: в ту саму мить наша мама була дуже щаслива, а наш тато був глибоко нещасний. І ми теж.
Ми з Артемом їли мовчки. Батько сидів у своїй кімнаті. Він клацав клавішами комп’ютера. Щось тихо бурчав і, напевно, тягнув за всі боки свою заношену футболку.
Мене навіть втішало, що батько був заклопотаний своїм, бо він уже другий день не помічав мого синця. Я думала, що якби він ще день-два не звертав на мене уваги, то, може, синець би зійшов. І батько ніколи не дізнався б про нього. Мені не хотілося з ним про це розмовляти. Хоч би пронесло!
Після сніданку Артем сказав, що йому треба на тренування.
— У неділю?
— А що?
— Але ж у тебе ніколи не було тренувань у неділю.
— Ми продули, Полю. Це все міняє. Хіба ні?
— Пробач, так, — кивнула я, бо почувалася трохи винуватою. — Треба було мені лишитися. Я не хотіла... Але... Я не знала, що так трапиться. Але... Тьомо... тобі, Артеме, тобі, — щось смикнуло мене за язика, — дуже подобається Аліна?
— Полю, — Артем почервонів. — Ми про це згодом погоримо. Добре?
Я знову кивнула. Артем підвівся й пішов збиратися. Я помалу сьорбала чай. Мені дуже хотілося до мами. Але не до тієї щасливої мами з віртуального віконечка скайпу, не тієї мами, що плескала Еда по широкій руці, а до тієї мами, яка колись смажила нам по вихідних млинці й частувала какао. До тієї мами, яку ми давно жартома прозвали королевою, бо одного дня їй поставили на зуба коронку. Вона тоді дуже переживала.
«У такому молодому віці, — скаржилася батькові, — і вже з коронкою».
«У мами є корона?» — запитала я.
«Коронка», — поправив тато.
«Справжня?»
«Ні, тимчасова, справжня за пару тижнів буде».
«Тебе коронують?»
«Так, коронують, — мама весело засміялася. — Я буду королевою Анною Першою».
«Ми тобою пишаємося», — повторювала я, справді пишаючись своєю мамою.
Тато сміявся з нас і став називати маму королевою Анною Першою. Так він називав її довгий час, доки вони не розійшлися по різних кімнатах. Відтоді вони майже ніколи не поводилися так безтурботно...
Мені хотілося побачити маму в її смугастому фартуху. Уявлялося, як вона стоїть біля плити. А я б сиділа на табуретці, закинувши ноги на батарею, і читала б для неї вірші. Я інколи люблю читати поезію. Особливо любила читати для мами.
«Це хатка, яку збудував собі Джек. Це сад i город, а це — сонях, як сонце, який заглядає до Джека в віконце, до хатки, яку збудував собі Джек...»
Збудував собі Ед... до Еда в віконце... до хатки, яку збудував собі Ед... Ед?
Мені також хотілося бачити маму за комп’ютером, але не за тим, за яким я звикла її бачити останній рік, не на відстані. Мені хотілося, щоб вона сиділа в нашій вітальні, як колись. Щоб час до часу поглядала за вікно. Щоб після того, як вона оформить усі потрібні файли, ми йшли гуляти.
Мам, мені не вистачає тебе... мамочко! Не вистачає!
Мені дуже хотілося до мами.
Мам, повертайся!
Артем
Дійшовши до двору, про який розповіла Поля, я став біля першого будинку. На лавці сиділо двоє пацанів: товстий і білобрисий. Вони!!!
