Читать «Інший дім» онлайн

Оксана Лущевська

Інший дім

Частина перша. 18 травня, 2011

Це хатка, яку збудував собі Джек.

Це сад i город,

а це — сонях, як сонце,

Який заглядає до Джека в віконце,

до хатки, яку збудував собі Джек...

«Хатка, яку збудував собі Джек» (Переспів з англійськоїІ. Малковича та Ю. Андруховича)

Поля

Наше майбутнє розпочалося з кінця. Точніше, з новин про кінець світу. Може, я б і не звернула на них уваги того дня, якби не мій брат... Перед початком баскетбольного матчу Артем хвилювався. Сперся на диван і натискав кнопки пульта, перемикаючи канал за каналом. Якщо натрапляв на щось цікаве, зависав на хвилину — і знову продовжував тицяти пальцем.

Сидячи на підлозі, я стурбовано спостерігала за ним. Батько лежав на дивані, закинувши ногу на ногу. Він, як завжди, начепив старі пожовклі окуляри й блукав своїми теж збляклими очима по сторінці газети «Пропоную роботу».

Час до часу батько поринав у сон. Окуляри поволі зсувалися, і якби не горбик на його величезному носі, то вони б давно впали й розбилися. Чи поламалися б їхні заяложені коричневі дужки.

Перемикнувши на 5-й канал, Артем застиг.

Показували одну з вулиць Нью-Йорка. На велетах-будівлях висіли плакати відомих американських мюзиклів і шоу. Мій погляд вихопив одну з афіш. На ній намальовано продовгувате обличчя в масці та яскраво-червона троянда. Це був «Привид опери». Наша мама якось ходила на той мюзикл.

— Он, — батько розплющив очі й підвів голову, — он ваш Нью...

Ми його не слухали, бо прикипіли очима до ведучої. Батько теж уп’явся в екран, не продовживши своїх нарікань.

— Черговий «кінець світу» має настати за західно-американським часом о 10-тій вечора, у Києві на той час буде 5-та ранку неділі. Цю годину й день вирахував вісімдесятидев’ятирічний Гарольд Кемпінг. Він стверджує, що по всій землі почнуться землетруси. Два відсотки жителів планети, за його теорією, відразу потраплять на той світ...

Ми з Артемом перезирнулися. Зі зморщечок на його чолі я зрозуміла, що він, як і я, теж нічого не ­втямив.

«Але ж ми збираємося...» — спиною пробігли мурашки.

Я знову глянула на Артема. Він — на мене.

— Кінець світу? — батько звів густі брови, обсмикнув вицвілу сірувату футболку, підвівся. Почовгав до кухні й зашарудів газетою.

Репортажу я далі не слухала. Мені так стукало в скронях, що я не могла зрозуміти жодного слова. Тільки картинки блимали перед очима: жовті таксі, перехожі, білборди на дорогах з написами про кінець світу... Якісь люди щось голосно говорили в мікро­фони, які їм підставляли журналісти...

Батько повернувся, поклав газету, смикнув футболку й присів біля Артема.

— Такого не буває... — долинали до мене уривки фраз. — У того проповідника не всі вдома...

— Мабуть, — додав батько.

«Не всі вдома?» — повторила я подумки.

Батьків басистий голос змусив мене оговтатися. Я ще раз прикипіла очима до миготіння картинок: люди з транспарантами, натовпи на вулицях, автівка за автівкою... Над величезними будівлями купчилися сірі хмари.

— Багато людей вірить, що землетруси на Гаїті, у Новій Зеландії та в Японії — це початок кінця...