Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 68

Джеральд Даррелл

Отже, наступного ранку, попрощавшись із Г. Г., Табітою і заплаканою Дульчібеллою, діти разом із Папугою та Етельредом спустилися одним із численних коридорів Кришталевих печер, який вивів їх просто на узбережжя. Пісок був схожий на розсипи крихітних перлів, а лагідні хвилі кольору шампанського розбивалися об берег із мелодійним звуком — ніби хтось проводив пальцями по струнах найдзвінкішої арфи.

«Не дивно, — подумала Пенелопа, — що це море називають Співучим».

На це лагідне і мелодійне море вони спустили надувний човен, і тої ж миті, як і обіцяв Г. Г., повіяв легкий бриз, вітрило вигнулося, мов лук, і човен поплив правильним курсом із Пенелопою, хлопцями, Папугою та Етельредом на борту, а також із великим кошиком, повним харчів, що дав їм у дорогу турботливий Г. Г. Мандрівники також прихопили серпи, щоб мати чим зрізати руту і лаванду, і великі мішки, щоб складати туди рослини.

— Скажи мені, Папуго… — почала Пенелопа і згадала, що, відколи вони в Міфології, вже не вперше ставить подібні питання. — Хто такі вовкулаки? Я впевнена, що колись щось читала про них, але вже добре не пригадую, що саме…

— А я пригадую, — втрутився Саймон. — Здається, це люди, які нібито перетворюються на вовків, коли місяць уповні, так?

— Саме так, — підтвердив Папуга. — Потворний забобон, до того ж безглуздий. Але, як я вже казав, у ті часи, коли Г. Г. створив Міфологію, безліч людей твердо вірили в існування вовкулак, тому їх було багато. А коли вони почали вимирати, то благали дозволити їм оселитися в Міфології, і Г. Г. був змушений піти назустріч. Звичайно, не обійшлося без прикордонних інцидентів, але Г. Г. усе-таки вирішив їх на користь прохачів. Він дозволив їм оселитися лише на тому острові, куди ми зараз прямуємо, за умови, що вони ділитимуть його ще з двома неспокійними племенами — мандрагорами і блимавками. А згодом ще й вогняники захотіли оселитися на якомусь похмурому острівці, то Г. Г. підселив сюди і їх.

— Я чула, що блимавки заманюють подорожніх у трясовину та сипкі піски, — сказала Пенелопа. — А хто такі вогняники?

— О, вони такі кольорові! — відповів Папуга. — Найбарвистіші створіння в Міфології. До речі, це рідня звичайних блимавок, але вогняники бувають і гарячі, й холодні, а блимавки, як відомо, завжди холодні. Вогняники — чарівні створіннячка, дуже сором’язливі, але надзвичайно гарні і щирі. А от блимавки — навпаки, свавільні, неслухняні шибайголови.

— А мандрагори? — спитала Пенелопа. — Це теж щось схоже на вогняників?

— Ні-ні, — відповів Папуга, — вогняники створені головним чином із вогню, а мандрагори — це рослини, до того ж страшенно ледачі. Бачте, колись їх широко застосовували в замовляннях і медицині, але їм це, звісно ж, не сподобалось, і вони собі придумали крик.

— Крик? — перепитав Пітер. — Але поясни, заради всього святого, як же це можна придумати крик?

— Їхній крик особливий, — сказав Папуга і для підкреслення значущості своїх слів підняв кіготь. — Це такий моторошний, жахливий крик, який коли хто почує, то може збожеволіти.