Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 66

— Одного разу під час відпочинку в мене також почалася жахлива алергія через якусь рослинку, — втрутилась Табіта. — Дайте мені понюхати пляшечку, і я скажу, чи це той запах, чи ні.

Їй дали понюхати лавандову воду — і з Табітою сталось те саме, що й з василісками. Вона розпчихалася, пропалила два дивани, підпалила чотирнадцять подушок і стіл та не могла вгамуватись, аж поки їй на голову не вилили відро води.

— Так, це воно, це та сама рослина, — відхекуючись, промовила вона. — Ой, Божечку, я так не чхала відтоді, як ненароком попудрилась перцем.

— Як це? — здивувалася Пенелопа.

— Розумієш, це було в темряві, — пояснила Табіта, втираючи рясні сльози.

— У темряві? — перепитала Пенелопа. — Чому?

— Ну, тому що я, власне, збиралася на опівнічний бал. Місяця на небі не було, розумієш, тому цілком природно, що я чепурилася в темряві.

— То де, ти кажеш, ця трава росла? — спитав Г. Г.

— На Острові золотого гусака, — відповіла Табіта. — Ми, дракони, поїхали туди на канікули, розбили табір. І зненацька всі як один підхопили нежить. Уявляєте, як це зіпсувало нам відпочинок?

Діти щойно бачили на власні очі, скільки збитків наробила однісінька представниця драконячого племені, тому їм легко було уявити, який зчинився гармидер, коли п’ятдесят драконів-туристів дружно захворіли на лавандову лихоманку.

— Так-так, це для нас справді важливо, — промовив Г. Г. задоволено. — Острів золотого гусака розташований поруч з Островом вовкулак, і на зворотній дорозі ви назбираєте лаванди. Я приготую з неї екстракт, який ми завжди триматимемо напохваті.

— Зараз добре було б обміркувати подорож, — нагадав Саймон. — Г. Г., у вас є карта?

— Є, та ще й яка — просто прекрасна! — відповів Г. Г. і дістав величезну пергаментну карту країни Міфології, де були і гори, і море, і всі острови.

— Зараз ми отут, — показав Г. Г. і поправив окуляри, — а тут, вище, Замок василісків. Вам треба спуститися сюди, на берег, і тримати курс на південний захід, попри Болото місячних мисливців, повз Агатовий архіпелаг. І тоді ви побачите ліворуч Острів золотого гусака, а на північний схід від нього лежить Острів вовкулак.

— Як ви вважаєте, скільки часу знадобиться для подорожі? — запитав Пітер.

— Ну, напевно, кілька годин, — відповів Г. Г.

— А у вас випадково немає якогось підвісного двигуна? — з надією спитав Саймон.

— На жаль, ні, — сказав Г. Г. — Але я можу зробити вітрило з місячного желе і дати вам на підмогу попутний вітер. Ну, що скажете?

— Чудово, — зрадів Пітер. — Знаєте, після проникнення в Замок василісків це буде, здається, ще одна захоплива пригода.

— Будь напоготові, — застеріг його Папуга. — Ті вовкулаки — напрочуд неприємні типи.

— Ні, ти не поїдеш! — раптом залементувала Дульчібелла. — Ти не поїдеш до вовкулак на острів, я тебе не пущу. Я на тебе ображуся! Я подам у відставку! Я впаду в сплячку! Я буду кричати, буду верещати! Я нізащо, ніколи, ніколи в світі не буду більше з тобою балакати, так і знай!

На цьому слові вона розплакалась і засунула всі фіранки у своїй клітці.

Пенелопа підійшла і почала втішати Дульчібеллу.