Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 67
Джеральд Даррелл
— Дульчібелло, дорогенька, — сказала вона, — всі знають, якої ти високої думки про Папугу. До речі, так само, як і ми. І ніхто не просив би його їхати, якби можна було обійтися без нього, розумієш? Але я обіцяю: якщо ти його відпустиш, я сама пильнуватиму, щоб він не ризикував зайвий раз, а залишав найнебезпечнішу роботу мені і хлопцям.
— Ну, коли так… — промовила Дульчібелла і краєчком фіранки втерла сльози. — Якщо ти обіцяєш наглядати за ним…
— Обіцяю, — запевнила її Пенелопа.
— А тепер, якщо ви, дівчата, дозволите, — голосно і трохи схвильовано почав Папуга, — перейдемо до обговорення плану нашої операції.
— Так, — заговорив Саймон, який увесь цей час записував якісь математичні обчислення, — я розрахував: якщо Г. Г. забезпечить нам завтра на світанку вітер швидкістю чотири вузли, то — якщо нічого нам не завадить — ми прибудемо на Острів вовкулак до п’ятнадцятої тридцять. А це означає, що ми зможемо зібрати руту, провести ніч у плаванні і повернутися назад післязавтра вдосвіта.
— Думаєш, ви вкладетеся в цей час? — засумнівався Г. Г. — Нізащо, за жодних обставин не можна причалювати до острова вночі. Поночі вовкулаки найстрашніші.
— Якщо ви дасте нам сприятливий вітер, — сказав Саймон, — ми неодмінно встигнемо.
— Про це не турбуйтесь, — пообіцяв Г. Г. — Вкажіть мені тільки напрям і силу вітру — і я його запущу, це ж елементарно!
— Прихопіть ще пігулки від морської хвороби, — зненацька прокричала Дульчібелла.
— Тихо будь, жінко, — обірвав її Папуга, — ми обговорюємо важливі справи.
— Морська хвороба — теж важлива справа, — наполягала Дульчібелла. — Коли вас буде так нудити, що ви не зможете втекти від вовкулак, — отоді побачите, яка це важлива справа.
— Я обіцяю пильнувати, щоб він їх вживав, — заспокоїла павучиху Пенелопа.
— Як би я хотіла бути з вами, допомогти вам, — зітхнула Табіта. — Але, боюся, човен мене не витримає — я завелика.
— Ти завелика, а я застарий, — і собі зітхнув Г. Г. — Але все-таки відчуваю провину за те, що покладаю на ваші плечі, дітки, всю роботу, наражаю вас на велику небезпеку.
— Дурниці, — заперечив Пітер, — я б нізащо в світі не погодився проґавити такі пригоди!
— Я теж, — підхопив Саймон.
— За нас не турбуйтеся, — мовила Пенелопа, обійняла Г. Г. і поцілувала його в рожеву щічку. — Нам дуже подобається допомагати вам, і ми повернемо Міфологію під ваше крило, ось побачите.
— Тричі «Віват!» панночці Пенелопі! — загорлав Етельред, плескаючи в долоні.
— Ви дуже, дуже добрі, — промовив Г. Г., зняв окуляри, які чомусь раптом запітніли, і гучно висякався.
— Панночко, — палко промовив Етельред, — можна і мені з вами, панночко? Я не такий уже й великий, багато місця не займу… Але можу стати в пригоді…
— Звичайно, хай їде, — сказав Саймон. — Це ж наша відважна жаба.
— Авжеж, — погодився Пітер, — наш винахідливий тямущий Етельред.
— Ти можеш бути моїм особистим охоронцем, — запропонувала Пенелопа. — Ми всі пишаємося твоїм товариством.
Етельред відчув таке піднесення, що розчервонівся, як чотирнадцять фунтів перестиглих помідорів, і змушений був відійти вбік і теж висякатися, дуже енергійно, кілька разів поспіль.