Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 65

«Цікаво, — подумала Пенелопа, — чому вони зараз поводяться точнісінько так само, як той василіск, що гнався за Септімусом? Мабуть, через запах лавандової води. Очевидно, я тоді ненароком хлюпнула нею собі на одяг».

Тим часом василіски корчились у муках. Вони ледве дихали, зі свистом, задихаючись, очі їхні сльозилися, вони чхали довгими струменями полум’я. Нарешті розвернулися і, бризкаючи вогнем на всі боки, побігли геть, у глибину Коркового лісу.

— От чорт! — видихнув Етельред, спантеличено проводжаючи їх поглядом. — Оце фокус! Чого вони, га?

— Етельреде, — вигукнула Пенелопа, вибираючись із кущів, які де-не-де потрохи тліли. — Я ще ніколи в житті не бачила такого хороброго воїна, як ти!

— Та що там, панночко, дрібниці, — промовив Етельред і зашарівся.

— Ти не тільки відважно тримався, а й зробив важливе відкриття: ти відкрив речовину, якої не терплять василіски, і це нам дуже допоможе в битві, — сказала Пенелопа.

— Ви, панночко, маєте на увазі лавандову воду? — перепитав Етельред. — Так, мушу визнати, видно було, що вона допекла їх до живого.

— Я ще не дуже знаю, як її застосувати, — зізналася Пенелопа, — але впевнена, що хто-небудь із наших придумає, як це краще зробити.

І тут з’явилися Пітер і Саймон: вони мчали через ліс щодуху, а їх наздоганяв єдиноріг Пенелопи.

— Пенні, з тобою все добре? — кричав біжучи Саймон.

— Усе чудово, — відгукнулася вона.

— І все ці дурнуваті єдинороги, — скрикнув Пітер. — Вони, бачте, вловили запах василісків…

Його голос раптом завмер, коли хлопець побачив обсмалені кущі та обвуглені дерева.

— Ага, отже, єдинороги не помилилися: тут були василіски.

— Так, і якби не наш відважний Етельред, то хтозна, чим би все скінчилося, — сказала Пенелопа, сідаючи верхи на єдинорога.

— Ну, припиніть, панночко, будь ласка, — сказав Етельред, вмощуючись позаду Пенелопи. — Ви вже зовсім мене засоромили…

— Етельред зробив дуже важливе відкриття, — вела далі Пенелопа. — Але тут залишатися не слід — кожної хвилини можуть знову з’явитися василіски. Ось повернемося в Кришталеві печери, і я все розповім.

— Тоді вперед! — скомандував Папуга. — Повний уперед!

І вони галопом помчали до Кришталевих печер.

Розділ VI. Співуче море

Г. Г. страшенно зрадів, коли почув, що горностаї готові приєднатися до них, грифони погодились теж і що Етельред відкрив засіб, який змушує василісків несамовито і нестримно чхати.

— Лавандова вода? — перепитав він. — Це цікаво. У них, мабуть, починається щось на кшталт пропасниці, алергічного нежитю. Я спробую приготувати замінник.

— А хіба тут у вас не вирощують лаванди? — спитала Пенелопа.

— Вона росте на якомусь острові, — відповів Г. Г., — але без Книги цілющих трав Гепсібара я вже й не згадаю, на якому саме.