Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 64
Джеральд Даррелл
— Що? — гаркнув василіск.
— Я замаскований, переодягнений, — пояснив Етельред.
— Чому? — запитав василіск.
— Тому що я тут виконую дуже важливе завдання, ось чому. Я особисто несу дуже коштовний подарунок для головного василіска.
— Який ще подарунок? — поцікавився василіск.
— Повний набір для майстра контррозвідки, — відповів Етельред, поплескуючи по аптечці. — Тут є таке спорядження, яке може перетворити вас на австралійського вівчаря у відпустці або на литовського посла в Того — лише за мить!
— Я тобі, жабо, не вірю! — гримнув василіск. — Показуй, що там у тебе!
Пенелопа затамувала подих: вона добре знала, що в сумці Етельреда немає нічого, крім медичних засобів. Вона подумала було, що їхній друг пропав, бо коли василіски побачать, що він має, відразу ж заарештують його, якщо не гірше.
— Я так не можу, — запротестував Етельред. — Це нечемно і непристойно — показувати комусь чужі подарунки.
— Якщо ти мені не покажеш, що там, я тебе заарештую, — сказав василіск.
— Ну-у-у, — завагався Етельред, вочевидь, зволікаючи. — Ви не маєте права заарештувати мене. Що я вчинив?
— Ми тут вартуємо. І саме тому маємо повне право заарештувати тебе, — повідомив василіск. — Коли тебе поведуть на страту, твою провину буде зачитано вголос, щоб ти міг усе добре почути. Відкривай сумку.
— Ага, ну, тоді гаразд, — невдоволено пробурмотів Етельред. Він відкрив сумку і висипав усе, що в ній було, на землю, а три василіски нахилилися, допитливо розглядаючи вміст аптечки своїми бляклими жовтавими очима.
— Що це таке? — спитав один із них, тицяючи пальцем у пакет вати.
— Це накладне волосся, — одразу викрутився Етельред. — Начепи його на голову — і вмить перетворишся на сивого діда.
— А це? — другий василіск показав на бинти.
— Бинти, — відповів Етельред. — Достатньо лише обмотатися ними — і вмить станеш схожий на пораненого бійця. Обмотай ними голову — і навіть рідна матуся тебе не впізнає.
— А це що? — запитав третій василіск, показуючи пляшечку з йодом.
— Індуський грим, — не роздумуючи, відказав Етельред. — Натри ним обличчя, намотай два бинти довкола голови, як тюрбан, причепи рубінчик або два посеред лоба — і ти вже викапаний махараджа, так що навіть слон не відрізнить.
— А оце? — перший василіск кивнув на ще одну маленьку пляшечку.
Пенелопа знала, що в тій пляшчині лавандова вода, яку вона прихопила, аби мати під рукою щось охолоджуюче і заспокійливе, якщо в когось трапиться сонячний удар чи розболиться голова.
— Як що? Це невидиме чорнило, — пояснив Етельред.
— Чому тоді його видно? — допитувався василіск.
— Бо це не саме чорнило має бути невидиме, а те, що ним написано, — пояснив Етельред.
— Я тобі не вірю, — сказав василіск. — Відкрий-но пляшечку, ми перевіримо, як ти напишеш щось невидиме.
— Який ви недовірливий народ! — пробурчав Етельред. — Ну, як ви прочитаєте, що я напишу, коли напис буде невидимий?
Однак він взяв пляшку, відкрив її… І раптом сталося щось надзвичайне. Усі троє василісків позадкували, з очей у них бризнули сльози і вони почали нестримно чхати. Коли вони чхали, з їхніх ніздрів виривалися потужні струмені диму і вогню. Етельред, тримаючи пляшечку лавандової води в одній лапі та притримуючи другою на голові циліндр, спритно перестрибував із місця на місце, щоб не спектися на шкварку.